Частина 14

Тараза бачила якими очима її брат дивився на Арджуну. Бачила як він, змирившись, повісив голову та після красномовної зміни освітлення, полишив палац, намагаючись не звертати уваги на шаленість кохання сірих хижаків. Навіть вони відчували сплеск пристрасті доленосної пари. Та й настільки помітних стрибкив освітлення жінка ще не бачила, а це ж давня традиція – прив’язка освітлення до емоцій молодят, до чистої крові майбутніх правителів, якої, схоже, в цій маленькій дівчинці більше аніж у принцові.

Тараза побачила як брата зупинив Правитель. Вона було тріпнулась до них, бо вираз обличчя співрозмовників наштовхував на погані думки, та воля Правителя її зупинила. Сперечатись з його прямим наказом жоден азраі не може. Хіба що Арджуні то колись буде під силу. Жінка засмучено приземлилась на одну з вуличних лав, вистелених м’якими жовтими водоростями. Він таки мав плани на брата…На жаль. Але що вона вже може зробити? Сперечатись з Правителем, коли він щось вирішив, то дурна думка, бо своїх рішень він зазвичай не змінює.

Азраі відсторонено спостерігала за акулами, що продовжували своє, божевільне за розмахом, свято кохання. Принц виявився напрочуд швидким. Та його можна зрозуміти, він опинився в кроці від цілі, заради якої всі живі створіння в цьому світі докладають максимум зусиль – продовження роду. Тим паче природа для азраі скупа на такі шанси. Мурад зробить усе можливе для отримання Арджуни, а вже здібностями красень ніколи не був обділений. Жінка ковзнула поглядом по натовпу, що висипав на вулицю, і побачила Лію, котра зі сліпучою посмішкою щось комусь розповідала. Занадто сліпучою. Так її прийомна дочка зазвичай усміхалась, коли їй хотілося ридати вголос… Бідна. Їй зараз дуже важно. Вибір в Лії звичайно не великий, проти волі Правителя має право піти лише Арджуна, проте як же тяжко дивитись на втрату коханого, не маючи змоги щось змінити… Арджуна…Вона ще й року серед морського народу не прожила, а в Маві ісід вже двоє нещасних азраі. Не найкращій початок. І наче звинувачувати нема за що, проте що буде далі, теж важко сказати. Дівча зараз закрите не гірше за правителя, і зрозуміти, що твориться в цій юній голові Тараза, попри всі старання, сьогоні не змогла. Але вона пам’ятала своє перше враження – світла, наївна, захоплена дівчинка і дивна тінь за нею, що наче відтіняє світло. Вона принесе біду, але кому саме та наскільки велику? Пророцтво Правительки каже про життя… От тільки чиє? Принца? Тамаза? Міста?

§§§

Легкі сонячні зблиски танцювали перед очима. Невелика, блакитна рибка плавала поряд, намагаючись відкусити шматочок волосся Олі, що м’яко колихалось перед обличчям. Стеля з переплетених жовто-зелених водоростей сяяла безліччю відтінків літа. Дівчина, відкривши очі, деякий час задумливо роздивлялась незнайомий інтер’єр, доки не усвідомила, що лежить на широкому ліжку, вкритому ніжними як пух блакитними водоростями, а оте сяюче непорозуміння на невеличкому коралі під стелею – її вчорашнє святкове вбрання. На собі азраі виявила лише міліди та медальйон, від зачіски не полишилось спогаду. Оце так ранок… В голові стояв якийсь туман. Повільно потягнувшись, Оля відчула легку втому і одночасно неймовірну легкість. Гм, виявляється вона скучила за повністю оголеним тілом та якійсь дикій свободі. Наче якісь кайдани снинула. Дивно.

Провівши рукою по ложу, дівчина повільно перевернулась і… зустрілась поглядом з блакитними очима Мурада. Він лежав поряд з задоволено-розслабленим виразом обличчя. Повільно, зовсім не соромлячись чоловік роздивлявся оголену Олю, легенько провів хвостовим плавцем по лусці на кінці її хвоста, вище до рельєфного вигину і до талії. Відчуття були дивовижно приємним і знайомим. В пам’яті дівчини почали спливали уривки минулої ночі, й вона відчула як від цих спогадів її кинуло в жар. Невже то була вона? Така розпутна і безголова? Вона, котра вважала себе занадто тверезомислячою? Тряхнувши головою, Оля подумки посунула паніку і ще раз вдивилась у обличчя азраі, що лежав поряд. Занадто задоволене і спокійне. Жодного сумніву чи покаяння. Розум із значним запізненням таки склав докупи наявні факти…

Я так розумію ти і є той самий принц? – Оля відчула розчарування, від того, що не помітила вчора очевидний факт. А ще їй стало дуже соромно не лише за своє невміння бачити елементарні речі, а й за таку легку доступність. Опинитись з першим ліпшим у ліжку в перший же вечір знайомства… Це ж просто… Жах! А як же спочатку познайомитись, поспілкуватись, зрозуміти, що перед тобою за особистість? Вона ж завжди вважала це першочерговим! Де була вчора її голова, коли Оля, в кращих традиціях своїх однокласниць, бездумно плигнула в ліжко, полишивши на ранок з’ясовування з ким і навіщо? Та легкі ніжні доторки плавців чоловіка заважали думати, розбурхуючи неймовірні відчуття та впевненість у своїй розпущеності. Якось кращої вона про себе думки була, а виявилось…

Ольга, нехай із запізненням, проте зрозуміла, що мабуть лише син Правителя міг дозволити собі таку вольність як звабити особу, котру привселюдно назвали нареченою принца. І так, Арджуну вчора йому цілком спокійно подарував Натан. І Івран. І леді Зіурелія. Щоправда її дійсно ніхто ні до чого не примушував, навіть не повідомили, що перед нею принц. Вона сама пішла танцювати, сама дозволила себе обіймати, цілувати і врешті-решт опинилась у ліжку красеня. Навіть у обмані не звинуватиш, він же не казав, що він не принц! Її здали з рук в руки молодику, від якого вона не відчула загрози, і була впевнена, що не має його боятись. Він здався їй безпечним, не здатним спричинити шкоди. Але ж він шкоди не завдавав… Хіба що самооцінці, бо зробив лише те, що вона сама дозволила. Дозволила, начисто забувши про начебто коханого Тамаза. І що найдивніше, зараз Олі було навдивовижу затишно, спокійно наче саме цього чоловіка вона й чекала завжди. Хіба таке може бути? Це ж не кохання з першого погляду, бо нічого такого схожого на удар блискавки вона при знайомстві не відчула. То що це? Кохання з першого статевого акту? Звучить жахливо.