Частина 10

–Ой, Оля засмучено дивилась на поранений палець, з якого почала сочитись кров, розсіюючись у воді наче тоненька цівочка червоного туману. Дівчина примудрилась незграбно схопитись за гострий виступ коралу, коли тікала від розіграного нею Іврана. Розіграш гарна гра, бо Оля швидко з’ясувала, що в неї можна грати і вдвох.

–Що трапилось? – Івран миттєво перемкнувся з режиму «дожену – вб’ю» в режим «спокійно, зараз усіх врятуємо».

–Порізалась, – Оля за звичкою хотіла запхнути пальця до рота, та блондин її спинив.

–Що за примітивний спосіб? Ти знаєш скільки мікробів у роті? Як маленька! А так, ти ж і є маленька. Попливли, дитятко, в медичну кімнату.

–Я не дитятко!

–Ще й яке. Та  це ж добре. Єдине, що до нас ніколи не повертається, то дитинство. Хіба що ти  Turritopsis Nutricula.

–Хто?

– Є така чудова медуза, яка досягнувши зрілості, осідає на дно и перетворюється у поліп, вкритий хітиновою кутикулою. Потім на поліпі з’являються бруньки в яких формуються майбутні медузи і такий процес повторюється нескінченно. Тобто вона виростає і… знову стає дитиною, отож може жити вічно, звісно якщо її ніхто не з’їсть.

–Ого. Цікавенько. Проте, я точно не вона, і взагалі змушена тебе засмутити, та моє дитинство помахало мені ручкою дуже давно.

–То було тимчасове непорозуміння. А зараз, вітаю, тут воно до тебе повернулось.

–Угу, де ти бачив дітей, що стільки навчаються? – щиро обурилась Оля, запливаючи за «братиком» у  медичну кімнату, котру до сьогодні бачила лишень побіжно. Тут не було червоних хрестів чи білих халатів, скляних полиць, пігулок чи ампул з написами на латині. Це місце нагадувало  не лікарню, а скоріше чергову кімнату відпочинку.

–Усюди. Діти тільки те й роблять, що навчаються. Процес пізнання світу для них природній, – відповів блондин, всадовлячи Олю на велике зручне крісло, і помахом руки активуючи сенсорну панель. Легкими торканнями Івран ввів кілька символів і у одній зі стін відкрилась ніша. Азраі вправним рухом дістав сріблясту трубку розміром з олівець із кулькою на кінці.

–Братику, в тебе завжди на все є відповіді? – розсміялась Ольга.

–Звичайно! Я ж великий мудрець! Головне то не кажи леді Зіурелії, бо ще образиться, – хитро посміхнувся чоловік, – А тепер – давай руку.

Пацієнтка покірно простягла кінцівку. Дівчина вже давно зрозуміла, що Івран, при усій своїй показній легковажності та жартівливості, цілком міг бути серйозним та надійним. Довіряти йому було легко. Взагалі її нові «братики» були майже мрією. Натан і Івран були дуже різними (кожен мав власний, проте напрочуд солідний мішок чеснот ) та Ольга обожнювала їх обох і дуже раділа, що має таку  рідню. З ними було легко, цікаво і навдивовижу комфортно. Наче вона знає їх все своє життя.

Чоловік приклав незвичне знаряддя до пальця пораненої і за хвилину повернув дівчині майже цілком здорову руку, на якій була лише ледь помітна світла смуга.

–Вау! Як ти це зробив? Досі не можу звикнути до вашої чудної техніки. Як це відбувається?

–Нашої техніки, Оля, нашої. Звикай. А зробив елементарно. Це портативний універсальний «рятівник» що має змінні капсули з розчином одних водоростей, котрі дезінфікують тканини, інших, що стимулюють регенерацію, та також невеличким опромінювачем, що прискорює природній процес. У підсумку зверху ми нанесли тонкий шар тимчасової шкіри, що ізолював пошкоджену ділянку на час відновлення, а потім непомітно розчиниться.

–І все  зібрано це в одній манесенькій трубці?

–Звичайно. А ти очікувала знайти тут сотню склянок з риб’ячими хвостами та пів дня спостереження за шаманськими танцями з бубном навколо подряпини?

–Ні, – усміхнулась Ольга, напрочуд яскраво то уявивши. – Просто таке маленьке, а в ньому стільки всього.

–Так скільки там потрібно на невелике поранення? От якщо ти раптом примудришся відтяти половину хвоста, тоді звичайно доведеться  активувати медичну капсулу і більш солідний асортимент.

–Красно дякую, мене мій хвіст цілком влаштовує, – фиркнула дівчина і зацікавилась іншим. – А опромінення? А хіба воно не шкідливе? Радіація то ж наче вбивча штука.

– Лише ти визначаєш – зброя в твої руках чи ліки. Це тільки люди додумались використовувати опромінення для вбивства, як всього навкруги, так і власних організмів. Звичайно ж, замість лікувати першопричину того ж раку, цікавіше витончено вбивати власні клітини, а потім скаржитись на високу смертність, – відверто іронізував блондин.

–То чому ви, такі розумні, не навчите людей використовувати його з розумом?

–Намагались. Звідки ти думаєш вони взяли ідею? Та якщо ми вказуємо напрямок, люди легко можуть піти у протилежний бік. Варто комусь придумати як заробити на якомусь досягненні і вмикаються зовсім інші механізми, – криво усміхнувся  Івран.

–Сумно. Слухай, а якщо тут все настільки розвинено, то мабуть ви можете зцілити азраі після найстрашніших поранень? – дівчина задумливо роздивлялась руку, плануючи за першої можливості дібратись хоча б до основ медицини морського народу.

–Так, коли поранений має ознаки життя, то якщо вчасно надати йому допомогу, це гарантує успіх порятунку на 99%.  Саме для  цього в першу чергу на кожному азраі є міліди – аби встигнути. Для нашої медицини немає майже нічого неможливого, хіба що розрізаний на купу частин азраі не склеїться, та в нас якось не прийнято робити салат зі співвітчизників.