Частина 8

Аудієнція, званий вечір, вечірка, чи що воно тут таке було, завершилося доволі пізно.  Коли глава роду полишила зібрання, Натан познайомив Олю з іншими присутніми азраі, і власне з родиною. Аделея таки правильно порахувала, членів родини Вірджимілії дійсно було сім: Леді Зіурелія, Івран, Натан, блакитноволоса Каірі, леді на ім’я Мерит, її чоловік блондин-вікінг Асгейрр, і азіат поважного віку з чудним ім’ям Танзую. Дівчина автоматично відмітила, що двох милих красенів можна списувати з «посади» можливих залицяльників і ставити у графу «братики». Цікава перспектива – старших братів у Олі ще не було.

Всі інші азраі жили у палаці з якихось інших причин аніж родинні зв’язки. Помічники, гості, друзі, сумісні навчання чи діяльність, ще щось незрозуміле. Оля чесно намагалась запам’ятати усіх, проте незвичні імена важко затримувались у пам’яті, тож  вже після членів родини, дівчина лише старанно кивала, усміхалась і сподівалась, що пізніше їй таки хтось повільніше усіх перерахує та назве. І бажано під запис. Залишилось тільки з’ясувати, що тут може виконати роль зошита та ручки.

Також Натан показав гості маєток, котрий тепер мав стати для неї домом. Палац виявився набагато більшим, аніж видався спочатку і дуже специфічного планування. Заблукати тут можна було вже за першим поворотом, бо логіка місцевих архітекторів нічого спільного з людською не мала.

Після всіх цих танців, знайомств, переживань та огляду лабіринтоподібної будівлі, Оля допливла до ліжка ледь жива. Вона  ніколи так не втомлювалась, фактично нічого не роблячи! Та викопати город картоплі легше, аніж оце все! Не була б у воді, сказала б «сім потів зійшло!». Заснула дівчина, ледь торкнувшись головою подушки.

Наступний ранок дівчини почався з Ніти, котра принесла сніданок. Аби гостя не втрапляла у смішні ситуації, Натан  дав вказівки для початку накривати стіл Олі у її власній кімнаті, де помічниця знайомитиме гостю з найпростішими правилами етикету. Що ж, цілком логічно, нашо їм дикунське непорозуміння за спільним столом.

Перший сніданок складався з цікавого та доволі смачного супу в колбоподібній каструльці, незвичного салату котрий їсти потрібно було чудними сріблястими паличками, місцевого хлібу (взагалі неймовірна хоча й зелена штука) і якогось соку. Оля дегустувала нові страви та гралась зі столовими приборами під коментарі та пояснення Ніти. Чудні виделки, палички, три види ножів, якісь щипчики, та правила розташування рук і хвоста за столом – то був лише початок. Замість звичних Олі зошитів та кулькових ручок тут були пласкі білі штукенції, так звані планшети, на яких можна було писати металевою імітацією ручки. Щоправда додатково він міг виконувати роль і об’ємного телевізору, і книжки, і засобу зв’язку і ще купою всього! Одна біда – щось отримати від того незвичного універсального технічного досягнення, Оля могла лише навмання тикаючи пальчиком на картинки, бо ж морська  писемність не мала нічого спільного  ані з кирилицею, ані з латиницею.

Доки Оля,  як печерна людина, крутила в руках незвичне приладдя, Ніта дістала із шафи світло-блакитне вбрання, і всадовивши гостю перед дзеркалом роздивлятись наявні  прикраси, зайнялась її волоссям.

–Агов, я й сама можу розчесатись. Сьогодні ж вже наче не урочисте знайомство, – здивувалась намірам дівчини Оля.

–Звичайно можете. Проте я можу вам зробити більш цікаву та практичну зачіску, витративши на це менше часу та пояснивши, що і як робиться, прийнято в нашому суспільстві та вважається красивим, – погодилась Ніта, щоправда абсолютно не збираючись припиняти бурхливу діяльність.

–А можна на ти й детальніше? – здалась Оля, вирішивши не сперечатись, а для початку з’ясувати, що саме збираються робити з її волоссям.

–На «ти»…можна, – трохи завагавшись знизала плечима Ніта, – та лише наодинці. В присутності старших варто дотримуватись правил гарного тону.

– Вже краще. Так, а що ти там збираєшся хімічити?

– Оскільки у вас сьогодні в плані заняття, пропоную вам найбільш практичну зачіску – дві коси.

–Що, справді? Дві коси?

–Ця зачіска була популярною і сорок тисяч років тому і  сьогодні. Тож чому ні? Ми поважаємо традиції, що витримали таке випробування часом. – знизала плечима Ніта.

– Хто б міг подумати що коси мають таку давню історію, – розсміялась Оля, котра очікувала чого завгодно,  від морських звичаїв, та явно не «класику жанру», з якою ходила до школи років десять. – Але дві коси я й сама цілком можу заплести!

–Впевнені? І  розділити рівно волосся? – хитро усміхнулась Ніта – При такій то довжині?

–Ем… Добре, це серйозний аргумент. Прийнято, – погодилась Оля, згадавши, що цей процес і на суші вона виконувала далеко не так вправно, як хотілося.

–У вас… Тебе… таке гарне волосся. Рідко коли можна зустріти нову азраі з такими довгим і одночасно гарними волоссям, – почала говорити і одночасно займатись зачіскою її помічниця.

–Хм, а що до вас зазвичай прибувають коротко підстрижені мочалки?

–Ні, звичайно. Та підстрижених досить багато, і стан волосся різний, ще й перебудова організму зазвичай не кращим чином відображається на ньому, – відповіла Ніта, завершивши робити якийсь хитрий розділ і починаючи плести одну косу.

–Дивно. А моє волосся тільки покращилось. А що там відносно правил пристойності, норм одягу та іншого?