Частина 7

Пропливши вгору два поверхи, Оля опинилась перед суцільними, з контурами дощової калюжі, дверима. Периметром їх йшов тонкий, ледь помітний рослинний візерунок. Підкорюючись легкому доторку Ніти, двері відкрились, розсунувшись в боки трикутниками, що сховались всередині стін.

-- Ваші покої, міледі, – тихо прозвучав голос дівчини, яка зависла перед входом, опустивши очі.

–Ого, яке звернення! А я думала це виключно людський термін часів дев’ятнадцятого сторіччя, - розсміялась Оля. – Яка з мене міледі?

Проте Ніта не оцінила її жарт, а лише, нагородивши здивовано-нерозуміючим поглядом, заплила за Олею в кімнату і провела коротку екскурсію.

–Тут вітальня, тут кімната відпочинку, гардероб, кімната індивідуальної гігієни, робоча кімната. Розміщуйтесь. Я вас полишу на деякий час. Роздивіться, відпочиньте, облаштуйтесь. Пізніше я вам допоможу зібратись до прийому, – доволі швидко закінчила азраі експрес-інструктаж і тихо, як привид, зникла в дверях, полишивши вражену Олю.

–Коротенько…, – пробурмотіла гостя, з цікавістю розглядаючи виділені їй покої. Саме визначення «покої» було цілком підходящим дня цього приміщення, бо воно мало того, що було більше за весь будинок в якому жила дівчина на суші, та ще й вражало зовнішнім виглядом. Просторе, в бірюзово-зелених кольорах, воно складалось з кількох кімнат з високими арочними вікнами, злегка прикритими тонкими ажурними водоростями. Причому зсередини колір рослин був світло-блакитний, а ззовні – жовтий. Гарні таки живі «штори». Кімнати були виконані без звичного людському зору геометричного планування. Конфігурація всіх приміщень нагадували радше печери без гострих виступів,  з обрисами близькими до внутрішньої поверхні якогось велетенського яйця.

Від дверей починалась простора вітальня з великим вікном. Праворуч були гардероб і кімната гігієни, ліворуч спальня і робоча кімната. Вітальня була облаштована великим зеленим диваном з якихось чудних дрібних водоростей, кількома кріслами і прозорим низьким столиком. На одній стіні розташовувалась вдало вписана між невеликих різнокольорових коралів чудово виконана картина з видом на підводну льодяну печеру, якою мандрували два тюленя.

В кімнаті відпочинку знаходилось велике ліжко з ажурним узголів’ям. Біля ліжка було щось схоже на туалетний столик. Принаймні саме його нагадував невеликий явно функціональний виступ скелі із кріслом перед ним та з величезним дзеркалом, схожим на якийсь витвір мистецтва. Дівчина відмітила, що всі кам’яні поверхні в кімнатах  виглядають як полірована бірюза та малахіт. Свого часу у Олі була кілька таких камінців. Та як все це можна було зробити з таких мінералів  та ще й так витончено? От наприклад рама дзеркала – всім її периметром було вирізьблено фантастичне в своїй детальності переплетіння водоростей, риб, коралів, медуз. Причому водорості буди вирізьблені схоже з малахіту, а живі істоти з бірюзи! Такий самий візерунок був на всіх меблях. Де більше, де менше, проте настільки ж заплутаний, ретельно підібраний і майстерний. Якщо рибка – то з усіма деталями, до останньої луски, якщо медуза – то навіть бахрома на щупальцях проглядає, якщо морська зірка – то всі численні нерівності. Неймовірно. Оля присіла, торкнулась пальцями візерунку на ліжку. Скільки ж потрібно таку красу робити? Нічого подібного дівчина ніколи не те що не бачила, а навіть не чула про таке. Поряд з цим, всі людські прикраси, які вони з Тамазом знайшли у Чорному морі, здавались виробами дикунів якщо не кам’яної, то максимум бронзової епохи. Не дивно, що азраі  таким не цікавляться.

Оля провела рукою по покривалу, що одразу плавно злетіло хмаринкою дрібних частин, та тут же опустилось, ніжно вкривши долоню дівчини. Цікаво, а чим азраі суцільна тканина не влаштовує в ролі ковдри? Одяг же наче з цілого полотна шиють.

На ліжку лежали дві подушки  – повна імітація здоровенького такого куполу чорноморської медузи Аурелії. Оля з усмішкою потягла одну «хвостик. Приємні на дотик, але важкі. Цікаво, така вага потрібна, аби вони не розпливались від кожного необережного руху? Мабуть так, бо ж  серед ночі шукати по всій кімнаті подушку, що неочікувано втекла, то мабуть до греця весело…

Дверні проходи між кімнатами були завішені густими рядами тонких білих ниток з щільно нанизаними прозоро-блакитними камінцями. Дуже зручно. Ця перепона не злітала від легкого руху води, проте цілком давала можливість проплисти і виконувала роль ширми. Зручно й красиво.

Гардероб виглядав як одна велика відкрита шафа на три стіни з численними тримачами, полицями, і нішами та великим дзеркалом на четвертній. Дівчина, ковзнула поглядом по відображенню, що мало ледь помітний блакитний відтінок і  зачудовано  почала роздивлятись наявний, незвичний за своїм виглядом одяг. Схоже, азраі відмінно проводять як мінімум вечірні прийоми – бальні сукні чи щось підозріло на них схоже, тут точно було. Цікаво з чого вони роблять таку кількість різного, та до непристойності приємного на дотик матеріалу? Риб стрижуть як овець? Уявивши собі таку картину, Оля мимоволі посміхнулась, та перемістилась до полиць з прикрасами, та ще якімось елементами, призначення яких для дівчини, поки що, було загадкою. Якісь буси, пояски, вінки, переплетіння тонких ниток і камінців, фігурок, бульбашок. Цікаво чиє то все? Не могли ж вони швиденько магазинами пробігтись доки гостю чекали? Чи могли? Треба буде спитати в когось.

В кімнаті індивідуальної гігієни було розташоване якесь приладдя – схоже, місцевий санвузол. Роздивившись це диво техніки, Оля зрозуміла, що до нього, мабуть, інструкція має бути як здоровенний тритомник. Схоже варто терміново ловити Ніту і просити пояснити недосвідченій дикунці як то все працює… Купа речей була дівчині не просто незнайома, а своїм виглядом не давала навіть ідеї нащо вони тут і для чого мають використовуватись.