Частина 5

Мурад вже давно попрощався й, заскочивши у свій літак, зник за обрієм, коли Андре з задумливим виглядом підійшов до штурвалу і недбало його крутнув.

– Хелен, куди попливемо? – звернувся він до жінки, що саме розслаблено милувалась небосхилом.

– Це щось новеньке. А як же синій кит, щастя трудоголіка, твоя робота й усі наполеонівські плани? - здивовано озирнулась його супутниця.

– Кит зустрів родичів, а заважати возз’єднанню родини, на мою думку, неетично. Тож я беру відпустку. Складеш мені компанію?

– Я вже тут. Ти не помітив? – хмикнула жінка.

– Так. Але до сьогодні ти була тут з метою попрацювати в атмосфері, яка тебе не дуже відволікає. І не протестуй. Я точно знаю. А от як щодо відпочинку? Без роботи. Ти ж кажеш дописала працю? Уяви, що ми з тобою… Молодята?

– Гм, цікава пропозиція. Знаєш, а я візьму і погоджусь, – хитро примружилась Хелен,- Суто з…Андре! –зойкнула і розсміялась молода жінка, яку чоловік неочікувано підхопивши на руки закружляв по палубі.

Допомагаю тобі налаштуватись на потрібний настрій! – відверто веселився її друг, імітуючи танець в небезпечній близькості до води.

– Відпусти мене, ми ж зараз впа-а…

Води дійсно впали за борт. Хелен підозрювала, що сталось те зовсім не випадково, проте, сердитися на цю хлоп’ячу витівку просто не могла. Жінка вмить наче опинилась у казці. Неймовірно прозора вода, довгі зелені водорості, нелякані різнокольорові риби та чарівна гра сонця, створювали дивовижний підводний світ, що дуже відрізнявся від усього, що вона бачила раніше. В порівнянні з цим, програвали навіть коралові рифи Червоного моря. Там була краса та шалена різноманітність, тут – загадковість та якась атмосфера магії. Хелен із подивом зрозуміла, що за весь час подорожі, чомусь жодного разу не додумалась скупатись. Це ж треба. Стільки часу плавати океаном, а роздивитись його, лише тоді, коли примусово закинули у воду!

Між тим її друг веселився як дитина. Він то ховався в дивовижних океанських заростях, то раптово з’являвся і з шумом тяг свою супутницю під воду, то азартно демонстрував різноманітних чудернацьких підводних жителів, то раптово виганяв з води летючих риб, котрі наповнювали повітря сплесками та тріпотінням прозорих, сяючих веселкою крил. Фантастичне видовище! А Андре… Андре взагалі здавався органічною частиною цього підводного світу. Наче й не людина зовсім, а житель моря. Корінний житель. Такий собі веселий дельфін, що з якогось дива відростив ноги.

Через деякий час, коли мокрі і втомлені вони вже відпочивали на палубі, Хелен повернулась до свого друга.

-- Андре, а якщо не секрет, хто такий Мурад і навіщо він прилітав?

-- Старий друг, діловий партнер. А прилітав… Я поділився з ним корисною інформацією, що має відношення до його подальших планів.

-- Він теж цікавиться синіми китами? – іронічно вигнувши брову, запитана Хелен, – які на диво цікаві створіння.

-- Так. І китами теж. У нього напрочуд широке коло інтересів, – розсміявся чоловік.

-- Хто б сумнівався. А в чому була така терміновість? Можна ж було почекати доки ми зайдемо до найближчого порту. Кит, це ж не метелик-поденка. Куди б він подівся? А тим паче данні на нього.

-- Ні, в даному випадку строки мали значення. Мурад свого часу мене дуже просив передати цю інформацію якнайшвидше, а він не з тих осіб, чиї прохання можна ігнорувати.

-- Так кажеш, наче він якийсь наркобарон, котрий занадто кардинально реагує на образу.

-- Ні, зброєю питання він зазвичай не вирішує, – щиро розсміявся її друг, – проте, переходити йому дорогу дійсно не рекомендується.

-- А мені він видався досить милим…– щиро здивувалась жінка.

-- Хто б сумнівався. Всі жінки він нього у захваті, – Андре якось криво посміхнувся і схоже трохи втратив свій веселий настрій.

-- «Милий» і «у захваті» – то різні речі, – заперечила Хелен. – Якщо вас порівнювати, то ти мені подобаєшся більше.

-- Чим це цікаво? – здивовано-недовірливо скинувся чоловік.

-- Ти… Ближчий, зрозуміліший, ну наскільки ці терміни взагалі до тебе можна застосувати. А він наче персона царської крові. Поряд з таким хіба що королева Вікторія почуватиметься рівнею. Я б з таким не могла бути.

-- Як цікаво. І чим же тобі не вгодив «монарх»?

-- Занадто далекий. Та й навіщо мені монарх? Ніколи не розуміла казку про Попелюшку. Змінити невеличке коло простих обов’язків та свободу простого життя на придворні інтриги, жорсткий етикет і державні справи? Кошмар!

-- Яке цікаве бачення. Це ж мрія всіх жінок! Я вважав, що це майже універсальна казка.

-- Угу, є такий стереотип, бо з часів історії Родопіс та фараона, люди цей «бродячий сюжет» вже стільки разів переповіли та підлаштовували під свої реалії, що можна лише дивуватись.

-- А хто така Родопіс?

-- Героїня першої такої казки, записаної ще на папірусі. Юна гречанка, котру полонили работорговці, привезли до Єгипту, а там її сандалію вкрав сокіл, і приніс Правителю Єгипту. Фараон так вразився розміром та витонченістю взуття, що наказав розшукати власницю, а віднайшовши – одразу одружився.