Розділ 12: Морок

Ніколо сидів на невеликому уламку каменю, перед ним стояло цебро з водою. У тьмяному світлі смолоскипів він бачив каламутне відображення свого обличчя: весь правий бік і око покривав страшний шрам від опіку. Ніколо вмивався, його руки тремтіли.

-Десять років! І що змінилося за ці роки? - спитав він у Єремії. Той стояв поруч, схрестивши руки на грудях:

-Ну багато чого: твій батько, мабуть, мертвий, про інших членів Сім`ї Вайс я нічого не знаю. Остермани і Браммели, фактично, правлять містом, вони з кожним новим сезоном збільшують податки, фонд, який вони створили, нібито, для відновлення міста, перетворився на їх особистий гаманець. Браммели розробляють і продають нові види зброї на основі Ефіру, що викликає в мене невдоволення. Простий народ точно краще жити не почав... Ще ця хвороба, на яку всім на Шпилі начхати.
Ніколо витер обличчя рушником, і сказав:

-Мені потрібно нагору... До мами.

-Ах так, зовсім забув – ти злочинець.

-Що?

-Ти вбив свого батька та його офіцера, а ще за допомогою таємних заклинань спровокував Великий Вибух. І втік.
Ніколо ринув до Єремії, щоб схопити за горло, але той спритно відскочив убік, і хлопець упав.

-Я ж казав: не розпускай руки

-Що ти несеш!? - заволав Ніколо.

-Послухай, я деталей не знаю, але на тебе спустили всіх собак. Наче там якийсь перстень знайшли і ще свідків. Загалом, ось уже десять років, як за твою голову призначено ціну в сто тисяч гульденів.
В пам'ять Ніколо врізалися спогади про перстень з п'ятикутною зіркою, який мати подарувала йому перед від'їздом до контори і засуджуючий шепіт роботяг за його спиною, коли вони спускалися в Шахти. Ніколо обхопив голову руками. Пульсуючий біль ударив у віски так, що він скривився.

-Бачу в тебе все не так добре, як здається. Потрібно ще раз оглянути шрами… Мені здається Ефір якось вплинув…

-Відчепись - Ніколо відштовхнув Єремію, коли той спробував допомогти піднятися.

-Як знаєш

-Мені потрібно вибратися нагору, я маю побачити маму! - вигукнув Ніколо. Єремія знизав плечима:

-Будь ласка, ми нікого не тримаємо.

-Мені потрібний провідник, я не знаю цих місць.

-А з чого ти взяв, що я когось відправлю з тобою? Ні, ти звичайно можеш попросити місцевих допомогти, але я ніякого відношення до цього не маю.

-Хех, ось так ви людям допомагаєте?

-Саме так. Багато хто з тих, хто зараз у Соборі Сліз давно усвідомив, що справжнє дно не внизу, воно там, вгорі. Пекло і морок, спускаючись з небес, осідають на вершинах скель. Ніхто з тих, хто хоче жити, не має наміру вибиратися назовні

-І все ж таки ви чортові сектанти ...

-Як скажеш.

-А куди подівся той з воронячим дзьобом, який притяг мене сюди?

-Маска? Він справжній мешканець Стоков, мотиви його мені до кінця не зрозумілі, але він не наш парафіянин. Просто іноді приходить за допомогою або сам надає її, а потім так само йде.

-Маска ... Ну і чорт з вами, я сам виберуся! - Ніколо встав і пішов геть із Собору, на зустріч похмурим печерам. Дорогою він зірвав зі стіни смолоскип і, освітлюючи собі шлях, покинув руїни Собору.

***

Еммілі та Тіммі відпочивали в саду її нового будинку. Хлопчик сидів на траві, а Еммі гойдалася на гойдалці.

-У Вас на Шпилі дуже смачна їжа! - вигукнув Тіммі. Еммілі посміхнулася:

-Не сказала б, скоріше моя няня Марта дуже смачно готує.

-Няня?

-Ну так, жінка, яка виховувала мене, доки мама була зайнята. 
Погляд Тіммі потьмянів:

-А Ось у мене мами немає. Точніше вона була, і батько був, років до чотирьох, а потім стався Великий Вибух і вони загинули під завалами.

-Мені дуже шкода, Тіммі, я теж втратила… Батька

-Твій батько Говард Вайс? - спитав Тіммі.

-Так, і він був дуже гарною людиною – тихо відповіла Еммілі.

-У барделі, де я прислужував, багато хто засуджував Говарда Вайса, деякі пиятики казали, що якби він не проводив свої експерименти, то не трапилося б Великого Вибуху

-Це брехня! - обірвала Еммі, - він не проводив жодних експериментів, навпаки, він хотів убезпечити місто та допомогти хворим!
Тиммі знизав плечима:

-Так, є й ті, хто каже як ти... Але моя сім'я загинула під обвалами... Мені просто прикро і боляче.
Еммі погладила Тіммі по голові.

-Вибач, що кинула в тебе камінь. Але... Ти ж був не один?
Тіммі завагався, але відповів:

-Так, я прийшов з чоловіком у чорних обносках ... Він забрав мене на Мостовоій, вбивши татака, який давав мені роботу. Я не знаю навіщо він це зробив, але тепер мені нема куди йти і я пішов за ним. Разом ми прийшли сюди, до твого будинку. Він навіщось бігав навколо, заглядав у вікна, а коли ти закричала, втік лишивши мене.

-А що він хотів дізнатися?

-Не знаю, може просто стежив. Але мені здається, що він не погана людина, просто виконує свою роботу.

-Думаєш його хтось найняв шпигувати за моєю родиною?

-Можливо, він виглядав саме так, як виглядають ті, кого наймають для таких справ.
Еммі потерла шрам на долоні. Вдалині почувся гуркіт самохідної карети.

-Здається, мама з Діною повертаються – зітхнувши, констатувала Еммілі. Тиммі встав і, відтрусивши коліна, сказав:

-Дякую, що дала поїсти і переночувати кілька діб у твоєму саду. У тебе дуже приємні слуги, гадаю, вони тебе люблять.

-А ти куди?

-Не знаю, намагатимусь прилаштувати себе кудись і ... Ти єдина з усіх жителів Шпиля, хто зробив для мене щось хороше, може у тебе вийде допомогти і іншим?

-Іншим?
Тіммі хмикнув:

-Так, думаю тобі варто як-небудь прогулятися Мостовою. Якщо тебе не було аж десять років у місті, ти побачиш там багато нового.
Тіммі перескочив через паркан і побіг.

***

Ніколо брів темними печерами. Тепер усі пазли склалися у його голові. Його підставили, і не тільки його одного – весь їхній Дім підставили. Тепер влада в місті за Остерманами, а його сім'я, швидше за все, розтоптана в пилюку. Повернуться б до мами. Думки наповзали одна на одну. Блики на стінах збивали з пантелику: він увійшов до печери в одному місці, вийшов в іншому, потім увійшов до іншої печери, зробив коло і повернувся в те місце, з якого почав. І так знову і знову. У душі кипіла злість: на Стоки, на печери в яких він застряг, на Остерманів, на вбивць батька, на Культ Спокути і… на себе. Вперше Ніколо сердився на себе. Вина за смерть батька тихо підточувала його серце.