Розділ 9: Небесна гавань Аквілон

Матіас Остерман, гордовито склавши руки на грудях, стояв на великій металевій платформі. Від неї виходив десяток естакад, пірсів, до яких було пришвартовано близько півсотні дирижаблів, різних розмірів, конструкції та зовнішнього вигляду. Одні судна завантажувалися та розвантажувалися вантажами, інші – пасажирами. Небесна набережна гуділа, завалена бочками, ящиками та різним інструментом, переповнена народом. Дирижаблі постійно свистіли, подаючи сигнали. Пара здіймалась над всією процесією, урочисто підкреслюючи високу технологічність Стіксбріджа. За спиною Остермана височив об'ємний сферичний небесний Вокзал, з великим випуклим вікном, що дивиться в далечінь, за межі скельного міста. Здавалося, двері вокзалу ніколи не зачинялися, люди снували туди-сюди без зупинки. До далекого пірсу приєднався невеликий дирижаблік, більше схожий на повітряну кулю, в ньому навряд чи вміститься з десяток людей. Коли борт повітряного судна міцно прив'язали до балок великими канатами, і зачепили сталевим гаком-якорем за спеціальну лунку, його маленькі дверцята відчинилися і на порозі з'явилася фігура блакитноокого блондина, з ідеально випрямленою спиною. Матіас Остерман усміхнувся. Коли хлопець підійшов ближче, той заговорив:

-Юліан, дорогий син, нарешті ти прибув! Як я радий!
Він простягнув синові руку, той стримано її потис.

-Ну і витримка, ну і вишкіл! Правду, все-таки, говорять про Військову Академію Фраунхофера! Я бачу у твоєму погляді холод та гордість!
Юліан мовчки кивнув головою. Трохи згодом з дирижабля вийшов ще один хлопець, трохи менший на зріст, теж блондин, але з сірими очима.

-Батьку! Вітаю тебе! Я радий нарешті повернутися додому!

-Август, синку, шалено радий тебе бачити!
Вони обійнялися. Матіас продовжив:

-Ну що ж, любий Августе, бачу ти теж подорослішав, цікаво, чого там тебе навчили в Дипломатичному Корпусі Ісанії.

-Я тебе не розчарую, тату, лише дай мені показати себе!

-Буде ще!
Остерман усміхався, здавалося, трохи пихато, але все ж у його очах горів вогник батьківського кохання. Август теж усміхався, лише Юліан дивився на все пронизливим поглядом.

- Батьку, я так давно не був у Стіксбріджі, але багато чув про нього ... Навіть і про це місце, - заговорив Август, піднявши руки над простором небесного порту, - це і є той самий Аквілон!? Знаменита небесна гавань!

-Так, синку, вона сама. Єдина у світі гавань зібрана в повітрі, велич інженерної думки вчених Стіксбріджа!

-Це наш бізнес? - раптом втрутився Юліан.

-Не зовсім… Браммели внесли половину інвестицій, а також виділили свої заводи та фахівців для робіт. Ми ділимо прибуток - при цих словах погляд Матіаса потьмянів. Юліан хмикнув.

-Ну що ж, сини мої, прошу вас пройти зі мною, на святкову вечерю! Влаштуємо пишну зустріч!

***

Фрідріх Браммел їхав на самохідній кареті мостовими вуличками Шпиля. Він сам керував машиною, яку сам і створив. З дитячим азартом він перемикав важелі, збільшуючи потужність двигуна й швидкість карети лише зростала. Його пишні вуса розвивалися на вітрі. Повернувши на двох перехрестях праворуч і заїхавши в невеликий провулок у глибині скелі, він зупинився біля палацу, вирізаного в самому природному камені. Палац у готичному стилі, з високими похмурими вежами, що затінювали і без того темний провулок, нависав над маленькою фігурою Браммела наче титан над мурахою. Фрідріх спритно зістрибнув з самохідної карети і, знявши з голови захисний шолом, піднявся гранітними сходами до входу. Над масивними дверима височів прапор з чотирилистою конюшиною. Браммел постукав у двері і їх відчинив маленький дідусь-дворецький.

-Пане Браммел, яка честь!

-Мені потрібен Едвард! - вигукнув Фрідріх. Дворецький вклонився і впустив Фрідріха всередину. Той увійшов до широкої зали, яка була надзвичайно просторною. Лише самотні колони розбавляли загальний інтер`єр. З далекого коридору вийшов лисуватий чоловік, середнього віку, з маленькими вусиками.

-Вітаю, пане Браммел! - сказав чоловік.

-Крійце, ну і як тобі місце Представника Гільдії Алхіміків!?
Едвард Кройц скривив губи:

-Знаєте, не скаржуся. Мені подобається наука, подобаються відкриття та подобається те, що моя посада дає мені ресурси. У вас з'явилися нові ідеї чи вирішили удосконалити свої самохідні карети?

-Я знаю, ми з тобою не часто спілкуємося, але все ж таки, я вважаю, що тобі можна довіряти. Зрештою - кому, крім мене потрібні твої напрацювання?, - Фрідріх засміявся і пригладив вуса, - загалом є важлива розмова.
Едвард Кройц кивнув і, почавши йти в глибину палацу, поманив Браммела за собою.
Вони пройшли до кабінету Едварда і, зачинивши двері, повели розмову:

-Сини Остермана повернулися - нервово запаливши, випалив Браммел. Едвард Кройц нерозуміючи кліпав очима, дивлячись поверх окулярів.

-Мало нам було гризні з Малими Сім`ями, тепер ще ці двоє почнуть підливати олії у вогонь.

-З чого ви це взяли?

-З чого я це взяв!? Послухай, я звичайно, не білий пухнастик і гріхи за душею є, але те, що творять ці Остермани – це просто жах! Бісів Матіас все життя поклав на те, щоб підім'яти під себе всі Дома та Гільдії. Але останній десяток років він хоча б був один, а тепер у нього є союзники, у яких амбіцій не менше, ніж у тата, і вони почнуть крутити воду! Ось побачиш!

-Послухайте, Фрідріху, як би Остермани не намагалися, їм не вдасться нас знищити, ми їм потрібні. Без нас і вас Матіасу не буде чого робити, хто ще вміє так обробляти та застосовувати Ефір, як ми з вами?

-Боюся, що йому вже начхати на Ефір. Мені здається, він готовий перейти до будь-якого іншого бізнесу… Його цікавить влада, а не гроші.

-І що ж ви пропонуєте?

-Не знаю. Я б не приїжджав до тебе, якби знав, що робити... У Остерманів на гербі ваги, а більше підійшла б змія - Фрідріх посміхнувся своїєму жарту. Кілька хвилин вони сиділи мовчки.