Розділ 4: Дім – милий дім

Еммі гралась у саду маєтку своєї сім`ї. Це внутрішня територія, обгороджена маєтком із чотирьох сторін. Над ним не літали дирижаблі, тож блакитне небо не затемнювалося гігантськими машинами. Еммі займалася своїми горщиками з квітами та сушила комах на Сонці. Біля входу в сад стояв Лоренс, відколи вона й батько повернулися з Мостової, охоронець не відходить від Еммі. Навіть коли вона спить у своїй спальні, хтось доглядає її. Двері в сад відчинилися і ввійшла Діна. Вона, як завжди, сердито посміхалася і йшла до сестри.

-Гей, сестричко, скільки ти ще колупатимешся в цій землі?

-Я не колупаюсь, а вирощую квіти для зілля.

-Квіти для зілля? Фу. Та й до чого це, адже ти знаєш, що ми леді і нам не належить бути алхіміками?

-А я все одно буду!

-Хах, ну що ж, я буду рада, коли мама вкотре вилає тебе за брудні пальці. Тим більше, що на майбутньому Дні Міста ми підемо на бал, у тому числі й ти.

-Бал?

-Так, хіба нянька тобі не казала? Браммели запросили нашу сім'ю в свій маєток, мама сказала, що ти вже доросла і настав час тебе брати з собою. Я, звичайно, вважаю, що вона не має рації, але що я можу зробити проти волі матінки… Ех…
Діна підійшла ближче, схопила Еммі за руку і відсмикнула від горщика з квіткою. Садова лопатка, якою та підсипала землю, вивалилася з рук.

-Діна, ти що робиш!? - злякано вигукнула Еммі. Сестра повалила її на землю, одним оком помітила, як до них уже біжить охоронець й злобно прошипіла:

-Ти сказала батькові про те, що я була у нього в кабінеті?

-Ні, Діно, відпусти - боляче!

-Зізнавайся!

-Я не казала йому!
Коли охоронець наблизився, Діна схопилася і різким ривком підняла Еммі.

-От і славно! Гей, бовдур, чого лізеш? Не бачиш, ми граємо з сестрою, так Еммі?

-Т-так - промимрила Еммілі.

-Навіщо я прийшла? Ах так, моя улюблена сестричка Еммі, мама попросила, щоб я почала твою підготовку до балу, потрібно навчити тебе правильно ходити, правильно сидіти, їсти, танцювати і ще багато чого. Тож пішли до кімнати, я тобі все покажу.

Діна міцно стиснула Еммі руку і потягла сестру за собою. Лоренс пішов слідом. Вони вийшли з садка і опинилися у великому холі, на підлозі якого були розстелені вовняні килими, стіни прикрашені ліпниною, так як Маргарет дуже любила образотворче мистецтво, скрізь висіли картини знаменитих художників, в кутах розташовувалися мармурові статуї. Над самим входом до саду височіла арка двох сходів, що сходяться в одні, зроблені з чорної пальми. Сестри піднялися нагору і, опинившись у довгому коридорі, рушили до своїх спалень. Діна привела Еммі до своєї кімнати, яка складалася з великої ігрової зали та окремої спальні. Стіни кімнати були забарвлені у рожевий, висіли картини знатних дам та знаменитих лицарів різних держав. Кімната була ідеально прибрана, а на антикварних меблях не було ні порошинки.

-Отже, сідай сюди - Діна жбурнула сестру в крісло, - ти повинна засвоїти головні правила гарного тону - ти маєш сидіти з рівною спиною, майже не їсти, постійно танцювати і, звичайно ж, мовчати. Якщо ти поводитимешся добре, то можливо, мама знайде тобі майбутнього нареченого.

-Наречений? - Еммі здригнулася.

-Так, коли мені було одинадцять батьки вперше взяли мене на бал і там, - Діна зітхнула, - і там я побачила того самого! Мама сказала, що заручитися з ним шлюбом може бути не просто і, можливо, я вийду за сина Браммелів... Він теж багатий, але не такий гарний, як Юліан Остерман!- за цих слів Діна розпливлася в посмішці.

-Юліан Остерман? Хто це? - Запитала Еммі.

Діна розреготалася.

-Ти що, дурненька, не знаєш Великих Сімей!? Юліан Остерман, син Матіаса Остермана, бізнес партнера нашого тата та Представника Гільдії Торговців. Їхній рід зараз один із найбагатших у місті, вся торгівля проходить через їхні руки! Глянь у вікно! - Діна вказала пальцем у бік дирижабля, що пролітає в далечінь, - готова посперечатися, що це судно належить Остерманам! Якби не їхні зв`язки, ми б не жили так добре! А Юліан - це найкрасивіший, найрозумніший, найблискучіший і блакитноокий блондин, якого я колись бачила! Він такий чарівний і він любить мене так само, як я його! Мама каже, що мені варто вийти за Річарда Браммела, сина Фрідріха, бо Гільдія Ковалів небезпечна і може загрожувати батькові і наші сім'ї, ми маємо, як би укласти перемир'я… Але він такий мужлан, з цими рудими вусиками та зовсім негарними очима! Але тобі він стане чудовою парою!

-Парою? Мені? – Еммі підвелася з крісла. Діна ще більше зареготала.

-Так, ти будеш найнекрасивішою дружиною найнекрасивішого хлопця в місті! Ви подружитесь. Але для початку я повинна навчити тебе бути леді, тож вставай!

***

Говард стояв, схилившись над алхімічним кубом у своїй лабораторії. Вона розташовувалась у підвалі маєтка і являла собою велике просторе приміщення, заставлене різними приладами для алхімії: котлами, паровими випарниками, випалювачами, змішувачами та столами. На підлозі стояли великі бочки з реагентами та мішки з інгредієнтами. Поруч із ним сидів Вінсент, він теж не відходив від свого пана з того часу, як вони повернулися.

-Пан Вайс, вам слід відпочити, ви не спите вже кілька ночей – сказав Вінсент.

-Ефір надто нестабільний. Ти пам'ятаєш того нещасного, що помер на наших очах? Які моторошні муки. Я впевнений, що справа саме в Ефірі… Ми ще не знаємо, з чим працюємо
Говард крутив куб, збовтуючи рідкий Ефір. Він узяв пальник, підніс до куба, розігрів його, потім кинув дрібку холодної солі, рідина завирувала і почала кипіти.

-Що за чортівня? Холодна сіль повинна зменшувати температуру, а Ефір кипить від взаємодії з нею. Наші пращури навчилися стабілізувати його через парову колбу, яка виконує роль терморегулятора, але втрачається більше половини енергії. З того часу ми нічого краще не придумали.
Він збовтав куб і потім додав туди крильце водоносика. Рідина трохи затверділа, почервоніла і повернулася до колишнього стану.