Розділ 1: Сім`я

-Еммі, підійди до мене - долинув з кабінету приємний низький голос. Маленька Еммілі,
яка, здавалося, народилася лише вчора, сьогодні вже допомагає батькові. Вона підвелася з
крісла в залі, де роздивлялася листок абазії, і прибігла до кабінету. Висока постать батька
схилилася над великим столом, заставленим паперами із записами та різними
колбами.

- Еммі, ти тільки подивися на це! Можливо скоро ми зможемо досягти результатів!
- радісно вигукнув батько. Дівчинка з цікавістю глянула через спину батька на стіл. У центрі
стояв великий алхімічний куб, під яким горів слабкий вогник, а з куба випархував рожево-
зелений димок, що пахнув цукровою пудрою і трохи лимоном.

-Пахне цукровою пудрою, - сказала Еммілі.

-Так, запах напрочуд приємний.

-І трохи лимоном. 

-Лимоном? - Батько принюхався, - дивно, я не відчуваю. Можливо, у тебе дійсно є дар.

- Дар?

Батько відірвався від столу і глянув на Еммі своїми добрими сірими очима.

-Так, дар, кажуть що найвеличніші алхіміки здатні розрізняти інгредієнти та розуміти їх відповідність навіть не дивлячись на них, спираючись лише на свій нюх. Можливо ти ... Хм, ні, ти точно станеш великим алхіміком, лише почекай ще років з десять і я подарую тобі свою лабораторію. Еммілі посміхнулася. 

- Тату, але зараз ти навіть не пускаєш мене туди. 

- Тому що поки зарано... Хм, але ти можеш допомогти мені прямо зараз! Потовч
пелюстки шавлії і змішай їх з есенцією доріана.

- Добре!

Незважаючи на те, що Еммі було всього 10 років, вона вже добре зналася на базових алхімічних поняттях і знала кілька рецептів. Вона бадьоро підійшла до великого вікна, з якого були видно білі пухнасті хмари, пронизані великими суднами - дирижаблями. Вони снували під сонячним промінням, наче величезні небесні кити, іноді видаючи гучний гудок, що сигналізує про щось сусіднє судно. Тут на вершині скелі, де розташований маєток родини Еммі, здавалося, було так само жваво, як на ринкових вуличках там, внизу. Еммілі завжди із захопленням розглядала дирижаблі і зараз на мить вона завмерла, розглядаючи крилаті чудеса.

- Еммі, чого ти там застрягла?

- Дирижаблі, тату! - Вигукнула вона, показуючи пальчиком у небо.

- Напевно ти любиш науку більше ніж мене! - Батько засміявся.

- Не правда, ти в мене найулюбленіший. 

- Та ти що? І ти б не проміняла мене навіть на тисячу дирижаблів?

-Навіть на мільйон! - гордо відповіла Еммі. Батько ще більше розсміявся.

-Ну що ж, люба, де моє замовлення? - грайливо спитав батько.

-Несу, тату! Еммі схопила пестик і ступку, біля вікна стояли вазони з різними рослинами,
вибравши квітку з великими фіолетовими бутонами вона відщипнула від них кілька пелюстків, спритно розтовкла і акуратно перелила в пляшечку з есенцією.

-Чудово, крихітка, тепер давай сюди.

Батько зроробив ще кілька маніпуляцій й перелив суміш у великий флакон. Еммі відразу вдарило в ніс приємним розслаблюючим ароматом квітів та якоюсь свіжістю.

- Це чудові парфуми, подарую їх твоїй мамі сьогодні ввечері.

Еммілі посміхнулася. У двері кабінету постукали. 

- Одну секунду! - крикнув батько. Він швидко пройшов з кабінету, через зал до великих
дерев'яних дверей, оздоблених гарним орнаментом та різьбленням.

- Пане Вайс, вибачте, що перериваю, проте вашу аудієнцію просить Браммел.

- Чудово, якраз сьогодні це дуже до речі! Еммі, я йду, будь обережна, не проводи експерименти, які я
заборонив!

- Добре, тату!

Двері зачинилися. Еммі продовжувала розглядати стіл батька. Алхімічний куб уже не підігрівався, але все ще пихкав пором, Еммілі знала, що цей куб суворо заборонено чіпати, але їй було так цікаво зазирнути і дізнатися, що там усередині, що вона ледве стримувала себе. Покусуючи нижню губу і походжаючи по кабінету, вона намагалася відволіктися, перебираючи різні інгредієнти, щосили примушуючи себе не заглядати під кришку куба. Вона лазила ручками в різні глеки та посуд, в яких лежали трави, шматочки мінералів, сухі комахи. Посудини, наповнені різними інгредієнтами, були розставлені по периметру всього відносно невеликого кабінету. Біля стіни, що була навпроти входу, стояла велика книжкова шафа, що займала весь простір. Він був настільки громіздким й високим, що
часом нагадував Еммі цоколь їхнього маєтка, який вона розглядала, гуляючи в саду. Усі полиці шафи були набиті купою сувоїв і монускриптів, таких давніх, що здавалося, ось-ось розсипляться. Еммі любила читати, але найбільше любила книжки з малюнками, яких вистачало. Вона спробувала
відволіктися, вийнявши свою улюблену - "Трактат про використання комах у лікувальних
настоянках", в ній було дуже багато цікавих замальовок різних комах, багатьох з яких Еммі
ніколи не бачила наживо. Але зараз навіть улюблена книга не допомогла відволіктися.
Кілька разів вона кинула швидкоплинний погляд у бік столу, але знову відвернулася.
Однак, зрештою, вона не змогла втримати себе і, кинувшись до столу, швидко і акуратно
прочинила куб. Усередині вона побачила буру рідину, із зеленуватими відтінками, вона
переливалася на світлі, подібно до кристалів, які Еммі вивчала з батьком кілька місяців тому.
Вона принюхалася і відчула запах вогкості і подумала про те, що схоже пахне у винному
льоху, в який вона іноді ходила з батьком, коли хотілося відпочити і випити. Раптом
перед столом постала постать Діни, старшої сестри.

- Гей ти, а батько знає, що ти тут колупаєшся!? - злорадно посміхаючись крикнула Діна. Еммі здригнулася, кришка вискочила з її рук і кілька крапель конденсату впали на стіл. Місце на які вони потрапили миттєво перетворилися на шматочки твердого кристала.

- Ні… Так… – маленька Еммі в нерішучості не знала, що відповісти.

-Гаразд, начхати, я б розповіла батькові, але сьогодні, так вже вийшло - ти виграла джекпот і можеш укласти зі мною угоду.