25. Біль

Я обертаюся.

Переді мною  висока брюнетка в вузькій чорній сукні. У неї ідеальне каре, червона помада і келих у руці. 

— Так, — відповідаю. — Це я.

— Дуже рада нарешті познайомитися, — каже. — Я Ірина. Працюю з Богданом уже багато років. Ви сьогодні чудово виглядаєте, пані Олю, — вимовляє вона солодко. — Не дивно, що всі в офісі кажуть: «картинка родини вийшла ідеальна».

«Картинка». Як цвях під ребра. Тому що це й є картинка. Намальована нами з Богданом. З підробленим тестом, з брехнею про батьківство. А я майже забула про це.

— Для нас це важливий вечір, — відповідаю рівно. 

— Авжеж, — киває. — Для вас, для компанії… і, звісно, для доньки. Він із тих чоловіків, які, якщо вже взяли на себе відповідальність, доводять усе до кінця. У цьому плані можете бути спокійні: свою доньку він не кине.

Я стискаю пальці сильніше в долоньці Тетянки, але усміхаюсь:

— Я й не сумніваюсь, — кажу. — Ви самі чули його сьогодні на сцені.

— Чула, — очі в неї блиснуть. — Дуже зворушливо. Преса просто в захваті: сильний бізнесмен, хвороба дитини, відданий батько, жінка поруч…

Вона майже шепче:
— Ідеальна легенда.

«Легенда»…. 

Це слово луною віддається в моїх думках.

— Для нас це не легенда, — кажу спокійно. Але в душі все кричить. Так, легенда... Ти тільки легенда для нього.

Іра ледь зводить брови, але усмішка не сповзає.

— Я розумію, що ви повинні так говорити, — тихо каже. — Це ж ваша роль сьогодні. Просто… Скажу як жінка жінці, я б не хотіла, щоб ви плутали його бажання бути батьком із реальним інтересом до вас як до партнерки.

— У кожного тут сьогодні своя роль, — кажу спокійно, але нігті впиваються в шкіру...

— Якщо ви справді це розумієте — це мудро, — усміхається. — Бо, чесно, як тільки жінка починає плутати «він любить свою дитину» з «він по вуха в мені», усе закінчується дуже боляче.

Піднімає келих.
— Я б не хотіла бачити вас у списку тих, хто потім втрачає землю під ногами.

Землю під ногами я вже втрачала в онковідділенні. Інше не страшно. 

— Дякую за попередження, — чемно відповідаю. — Я міцно тримаюсь за те, що важливо насправді.

Опускаю погляд на Тетянку. Вона дивиться на ялинку, але вухо явно ловило шматочки розмови.

Іра теж дивиться на неї:

— Вона справді на нього схожа, — каже. — Очі, погляд.

У мене всередині все стискається: я знаю, що схожа. Він же її дядько… Але більше вона схожа не на Богдана… 

Вголос тільки:

— Вони ж не чужі, авжеж, вони схожі… 

— Вони "не чужі", бо вам так вигідно, але це ненадовго, — майже нечутно додає Іра. Потім уже голосніше:
— Гарного вечора, пані Олено.

Іра розвертається й іде до своїх, каблуки сухо відстукують по плитці. Її сміх швидко тоне в загальному гулі, ніби вона й не підходила.

Я ще кілька секунд стою на місці, наче мене прибили до підлоги цими її «він поруч як батько» і «картинка родини». Сукня раптом здається важчою, повітря — густішим, ялинка блищить занадто яскраво.

Тетянка смикає мене за руку:

— Мамо… — шепоче. — Ми скоро будемо їсти? Я трохи втомилась.

— Звісно, — відповідаю, нахиляючись до неї. Голос звучить майже нормально. — Зараз підемо щось знайдемо.

Я беру її за руку, роблю крок, другий — і десь на цьому другому кроці мене накриває дуже проста думка: якби все було тільки грою, слова Іри мене б так не зачепили. Я б просто відмахнулася: «робота, договір, легенда» — і пішла далі.

А замість цього всередині повільно, глухо тягне: тому що десь між ранковою кавою на його кухні й тим, як він сьогодні став між нами й залом, я вже встигла прив’язатися до нього так, як не планувала. І тепер кожен чужий голос, який навіть не знаючи нагадує, що «це лише роль», боляче дряпає по живому.

Я стискаю маленьку долоньку Тетянки сильніше й змушую себе зробити ще один крок — уже з тою самою рівною усмішкою на обличчі.
Для всіх ми з Богданом — пара, і я маю продовжувати цю виставу до кінця вечора.
Тільки от десь глибоко я вже точно знаю: мені стає дедалі важче переконувати саму себе, що це лише вистава.

***

Ось і чергова глава! 

Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна, ви вводите тільки пошту і придумуєте пароль, або як в інших додатках, реєструєтесь прямо через фейсбук =) 

Якщо зареєструєтесь, будете завжди мати цю книгу під рукою, щоб читати щовечора) 

Також чекаю на коментарі!