23. Жінка для... ночей?

Ми ще кілька хвилин стоїмо в фойє, поки людей більшає.

Світло м’яке, тепле, десь грає жива музика, офіціант проходить повз із шампанським. Я ледь стримую себе, щоб не схопити келих — щось міцніше за мій чай не завадило б. Тетянка розглядає ялинку, ельф-аніматор показує їй якусь гру з іграшками. 

— Я піду на сцену, — каже Богдан хвилин за пʼять. — Ви з Тетянкою побудьте тут. Коли буде час виходити, вам скаже Катя.

— Добре, — киваю.

Ведучий виходить посеред сцени, щось весело говорить у мікрофон, музика стихає. Люди поволі збираються ближче. Богдан підіймається сходами, стає під софіти — спокійний, зібраний. Спочатку все стандартно: підсумки року, подяки команді, парочка жартів про дедлайни й каву. Люди сміються в потрібних місцях, аплодують.

А потім його голос змінюється — стає трохи нижчим, повільнішим.

— І ще одна річ, — каже він. — Цей рік для мене був… м’яко кажучи, незвичайним. Не тільки для компанії.

У залі стихає трохи сильніше.

— Ви всі, напевно, бачили різні «новини», «анонімні джерела» й «фото здалеку», — продовжує. — У когось це викликало цікавість, у когось — обурення. Я вирішив, що набагато чесніше буде один раз сказати це самому, ніж дозволяти говорити про це за мене.

Катя кидає в мою сторону погляд і ледь помітно киває.

У мене в животі знову падає ліфт. Вона торкається мого плеча:

— Час.

Я беру Тетянку за руку. Вона дивиться на мене широко відкритими очима:

— Ми будемо на сцені?

— Трохи, — шепочу. — Тільки тримайся за мене.

Ми підіймаємося сходами збоку. Сукня наче важчає з кожним кроком. Я відчуваю, як сотні очей упираються в спину, ще до того, як ми виходимо у світло.

— Це Оля, — каже Богдан, коли ми підходимо до нього. — А це — Тетянка.

Повертається до залу.
— Це ті, кого я сьогодні офіційно називаю своєю родиною.

На секунду стає так тихо, що чути тільки, як хтось приглушено кашляє. Потім — хвиля шепоту, потім аплодисменти. Не бурхливі, але цілком справжні.

Світло б’є в очі, я майже нічого не бачу в залі — тільки силуети, камери, кілька телефонів угорі. Тетянка притискається ближче, ховається трохи за мою сукню, але не відступає.

— Ми не виходили в публічний простір раніше, — говорить Богдан. — Не тому, що соромилися. А тому, що хотіли захистити дитину, яка й так щодня бореться за своє життя, — він робить коротку паузу. — Але коли за вас починають говорити інші, потрібно вийти й сказати: так, це правда. У мене є донька. Вона хвора на рак. І є жінка, яка тягнула це на собі до того, як я… все дізнався. Я нею пишаюся. І я не дозволю робити з них об’єкт для пліток.

У мене всередині щось стискається. Його слова летять у зал, але влучають десь глибоко під ребра, прямо мені в серце.

Ведучий, видно, готувався до іншої «теплої історії», ніж та, що звучить зараз, але швидко підлаштовується:

— Дякуємо, Богдане. Можливо, ми дамо одне-два запитання від преси — і перейдемо до неофіційної частини?

— Одне, — жорстко обмежує той. — Одне запитання.

Катя знизу робить круговий жест руками: тільки одне. Серед журналістів, що стоять у відведеній зоні, спалахує невеликий рух. Мікрофон дістається чоловіку в яскравій краватці, з обличчям, яке я вже бачила десь у жовтих новинах.

— Пане Левченко, — говорить він солодким голосом. — Ви сьогодні дуже зворушливо розповіли про родину, це правда. Але ж буквально позавчора мережа обговорювала фото, де ви вечеряєте з іншою жінкою в Полтаві,  — він усміхається, зал легенько гуде.
— Не боїтеся, що у ваших шанувальників і партнерів складеться враження, ніби одні жінки в вашому житті — для родини й публічного іміджу, а інші — для… приємних вечорів і ночей?...

Ось і чергова глава! Ще одна глава буде о 21, це глава за вчора

Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна, ви вводите тільки пошту і придумуєте пароль, або як в інших додатках, реєструєтесь прямо через фейсбук =) 

Якщо зареєструєтесь, будете завжди мати цю книгу під рукою, щоб читати щовечора) 

Також чекаю на коментарі!