1. Зустріч іде не за планом

Сніг рипить під ногами, мороз щипле щоки. Я стою перед високими чорними воротами, тримаючи на руках Тетянку. Вона спить, обличчя гаряче, ніс червоний, з-під шапки вибилось пасмо. Від неї все ще пахне ліками. 

— Ще трішки, зайчику, — шепочу. — Ти поспиш, а мама спробує зробити чудо.

Натискаю на дзвінок на хвіртці. У матовому кружечку домофону відбивається бліде обличчя із синцями під очима. Мене саму лякає мій втомлений вигляд.

— Так, слухаю, — чую хриплуватий чоловічий голос.

— Добрий день… Я до пана Руслана Левченка. Це дещо особисте і термінове, — ковтаю крижане повітря. — Мене звати Ольга Гнатюк. Я колись у нього працювала.

Пауза. Мабуть, дивиться на мене через камеру.

— Хвилинку, — каже нарешті.

Хвилина тягнеться, як вічність. Тетянка ворушиться, притискається ближче. Я думаю: ще не пізно розвернутися й піти. Лікар сказав: «Півроку». 

З хвіртки до мене виходить охоронець у чорній куртці.

— Ви саме до Руслана? — уточнює, дивлячись то на мене, то на дитину.

Я киваю.

Він дістає телефон, відходить убік.

— Так, пане, — чую уривки. — Жінка, стоїть біля воріт. Каже, Ольга Гнатюк. З дитиною… Так, зрозумів.

Серце калатає дуже сильно. Він знає, що я тут. П’ять років мовчання — в одному «Гнатюк».

— Пан сказав вас пропустити, — нарешті зближається охоронець. — Проходьте, проведу до будинку.

Хвіртка відчиняється. Ми йдемо по бруківці, кожен мій крок стукає в скронях: він тут. Назад дороги не буде.

Біля дверей охоронець дзвонить ще раз.

Двері відчиняються — і мені на мить перехоплює подих. Зріст, плечі, сірі очі, той самий різкий профіль. Мені здається, що це Руслан, і спогади накочують на мене хвилею.

Та потім помічаю різницю. Волосся у цього чоловіка довше, не так ідеально укладене, стиль інший. В погляді менше льоду й більше живої іронії. Відтінок очей краплю інший.

Це не він. Але чому такий схожий?

Десь у пам’яті спливає фраза Руслана: «У мене ще брат є, Богдан. Вічно десь за кордоном, ти його навряд побачиш». Тоді він показав мені смішне фото на яхті, де їх там було двоє практично однакових. Я навіть не розібрала, хто з них хто.

Тепер один із них стоїть переді мною. Але не той, до якого я прийшла.

— Ось пані, про яку я говорив, — каже охоронець. — З дитиною.

Чоловік дивиться на Тетянку. Погляд ковзає по її блідому обличчю, губах, що ледь ворушаться уві сні.

— Дякую, Сергію, далі я сам, — каже він.

Ми лишаємось удвох.

— Ви… не Руслан, — виривається.

Куточок його губ сіпається.

— Ні. Я Богдан. Його брат. Заходьте, Ольго. Тут холодно.

Вітальня велика, тепла. Я опускаюсь у крісло, не випускаючи Тетянку з рук.

— Розкажіть, — каже він, сідаючи навпроти. — Як її звати, що з нею, чому ви тут.

— Її звати Тетянка. Їй чотири з половиною, — механічно починаю. — І вона дуже хвора… 

Я дістаю файл, кладу на стіл і підсуваю до нього.

— Але грошей не вистачає, — закінчую. — Половини. Квартиру батьків заклала, кредити, збори, фонди. Люди втомилися. У нас… час закінчується.

Він переглядає папери уважно, не поспішаючи.

— Чому ви прийшли до мого брата? — питає, не піднімаючи голови.

Я ковтаю.

— Бо він її батько, — кажу. — Я працювала в нього. Коли завагітніла, він сказав зробити аборт. Я збрехала, що зробила, звільнилася і поїхала. Він про неї не знає. Я… не хочу від нього нічого, крім грошей на її лікування. Не як від батька, а як від людини з грошима. Він оплатить — і я зникну ще раз.

Слова печуть, але я їх ковтаю.

Богдан повільно складає папери.

— Він не знає, що має доньку, — уточнює.

— Так, — шепочу. — Я не сказала..

Він дивиться то на мене, то на дитину.

— Лікування я і сам можу оплатити, — каже раптом.

Я здивовано дивлюсь на нього.

— Ви… серйозно?

— Так. Я можу оплатити все. У Тетяни буде шанс. Але, — його голос твердішає, — я не робитиму цього просто так. У мене є умова.

Я стискаю доньку так, що німіють руки.

— Яка?

— Відтепер, якщо погодишся, на публіку ти — моя жінка, — каже Богдан. — Для батька, для ради директорів, для преси. Ти живеш тут. Світ бачить у нас пару. А вона для всіх — моя донька, яку я приховував заради її ж безпеки… Згодна?

***
Привіт, вітаю в моїй новинці. Оновлення будуть щовечора о 22.00 Додайте книгу до бібліотеки і поставте їй сердечко, якщо вона вас зацікавила.