Розділ 2

Весільна агенція, яку ми створили разом зі Стасею, – наше спільне дітище. Наше виправдання безсонним ночам, пропущеним вихідним і мільйонам чашок кави. Саме тут ми втілюємо чужі мрії, навіть коли власні колись пішли під воду.

Припаркувавши авто, я виходжу на тротуар і вдихаю повітря вже майже вечірнього міста. У ньому є запах квітів, трохи втоми і трохи очікування. П’ятиповерхова будівля зустрічає мене знайомим фасадом, а за мить я вже штовхаю скляні двері й заходжу до світлого, простого, але затишного приміщення.

Настя, наша адміністраторка, одразу підводить голову від монітора та усміхається мені:

– Привіт, Злато! Як минула зустріч?

– Вражаюче, – киваю з ледь помітним сарказмом. – Наречена хоче весілля на рівні світових церемоній.

Я повільно проходжу до свого столу. Простір довкола білий, з теплими золотистими акцентами. Стіни прикрашені світлинами: усміхнені наречені, квіткові арки, танці під зорями. Усі ці пари довірились нам, і ми не підвели.

Я сідаю, вмикаю ноутбук і відкриваю свіжу папку: “Крістіна Радченко. Весілля”.

Вношу перші дані про наречену і помічаю, як у кабінет заходить Стася. Сестра на ходу сьорбає каву з чашки і виглядає роздратованою. 

– Поганий день? – питаю, втупившись у неї поглядом. 

Стася геть на мене не схожа, хоч між нами всього два роки різниці. Сестра висока, струнка і більше схожа на модель, ніж на організатора свят. Її каштанове волосся вкладене в ідеальне каре до плечей. 

А я нижча від неї на цілу голову, з довгим русявим волоссям і завжди втомленими зеленими очима…

– Жахливий, – бурчить і сідає на своє робоче місце навпроти мене. – Ця клієнтка мене з розуму зведе. Уявляєш, вона хоче десяток поні, бо це бажання її донечки-іменинниці. Де я їй дістану десять поні на завтра?!

Не знаю, як допомогти сестрі, бо в подібних ситуаціях я також часто бувала. Клієнти, які платять нам гроші, чомусь думають, що ми можемо і зірку з неба дістати, і начхати їм, що це в принципі неможливо. 

– Слухай, давай я Влада наберу, – кажу. – Мені здається, що у нього є друг, який володіє кінною фермою. 

– Справді? – Стася миттєво оживляється. – Скажи Владу, що я в боргу не залишусь. 

Я лише хмикаю і, прихопивши телефон, йду на задній двір будинку. Тут таке цікаве планування, що ми можемо приходити на терасу з кріслами і столиком, щоб подумати, чи попрацювати на свіжому повітрі. 

Сідаю в зручне крісло, набираю номер Влада і слухаю довгі гудки. 

Повітря на терасі свіже, прохолодне й насичене ароматом мокрого дерева – недавно був дощ.

Тут тихо. Лише з вулиці долітають звуки проїжджаючих машин, але в цьому затишному куточку наче власний світ, де все трохи сповільнюється.

Сиджу в кріслі, тримаючи телефон біля вуха, поки слухаю гудки. Один, другий, третій. Вже думаю, що Влад не відповість, коли нарешті:

– Привіт, Злато, – знайомий глибокий голос у динаміку.

– Привіт, – усміхаюся мимоволі. – У мене до тебе маленьке, але термінове прохання.

– Як завжди, – сміється. – А я-то думав, що ти нарешті згадала про мене і хочеш на побачення запросити. 

– Пробач. Останнім часом багато справ, – винно протягую. 

– Кажи, що на цей раз? – Влад не допитується в мене, що це за справи такі, і я вдячна йому за це. 

– У тебе був друг, який тримав кінну ферму, правда? Нам треба… ну… десять поні. На завтра.

Кілька секунд тиші на тому кінці кажуть мені про те, що Влад шокований.

– Ти жартуєш? – нарешті приходить до тями. 

– Я б дуже хотіла, але ні. Це день народження доньки клієнтки Стасі. Там складно. Класика жанру – “гроші не проблема, дістаньте хоч динозавра”.

– Динозаврів у мене немає, але з поні спробую щось придумати. Дай мені кілька годин. Якщо знайду – передзвоню.

– Владе, ти – золото. Справді. Спасибі, – видихаю з полегшенням.

– Якщо вийде – будете зі Стасею винні мені вечерю. А краще дві.

– Домовились, – усміхаюсь і кладу слухавку.

Кілька хвилин просто сиджу, відкидаюсь на спинку крісла, дивлячись у небо. Над головою повільно пропливає легка хмарка, а в мені залишається трохи тиші.

– Ну що там? – на терасу виходить Стася і сідає поруч. 

– Влад спробує знайти для тебе поні, – кажу. 

– Він неймовірний, – Стася широко мені усміхається. 

– Є таке, – киваю. 

– Злато, може, настав час прийняти його пропозицію і перевести ваші стосунки з горизонтальних ще й у вертикалі? 

Я зітхаю. Жоден день не проходить без цієї розмови між мною і сестрою. 

Вона в захваті від Влада. Я, якщо чесно – теж. Але крім сексу з ним я не наважуюсь на щось більше. Мене наче заштопорило. 

Влад знає мою історію. Знає, як важко мені відкриватися людям. У нього вийшло затягнути мене до ліжка, але серце моє досі під сімома замками.