Розділ 1

Шість років потому

Ненавиджу затори. Та ще більше ненавиджу поспішати кудись і застрягнути в цій довжелезній черзі з різних автівок. 

З динаміків лунає музика, а мої пальці нервово стукають по керму. Розумію, що катастрофічно запізнююсь, але нічого не можу зробити. Хіба що залишити автівку посеред дороги і піти пішки. 

Телефон починає дзвонити, і, навіть не поглянувши на екран, я знаю, хто це. 

– Привіт, люба сестричко! – випалюю і широко усміхаюсь. 

– Тільки не кажи, що ти не встигаєш на зустріч! – бурчить Стася. 

– Окей. Не буду. 

– Злато! – тон її голосу не обіцяє мені нічого хорошого. 

– Слухай, я відвезла Дашу на плавання, – кажу. – Трохи затрималася, щоб з тренером поговорити. А тепер цей клятий затор.

– Може, варто скасувати зустріч? Не гарно буде запізнитися на перше знайомство з клієнтами, – пропонує Стася. 

– Я встигну! – радісно випалюю, бо автівки починають рухатися. 

– Добре, – сестра видихає. – Набереш мене згодом. Цікаво, як усе мине. 

Кидаю телефон назад у сумку і видихаю, бо автівки все ще рухаються. Звертаю з головної дороги на вулицю, де розташований ресторан, і залишаю авто на парковці. 

Беру з собою записник, сумку на плече і, цокаючи високими підборами, прямую до входу. 

– Доброго дня! Чим можу вам допомогти? – питає привітна офіціантка. 

– Я забронювала столик на другу годину, – кажу. – Прізвище Савчук. 

Дівчина переглядає записи, а я оглядаю зал в пошуку нареченої, яка прагне скористатися моїми послугами. Здається, вона також запізнюється, що не може не тішити. 

Офіціантка проводить мене до столу, і я одразу замовляю собі холодну каву. Освіжитись не завадить, поки є така можливість. 

Пишу повідомлення Стасі, що я на місці, й одразу ж відриваю очі від екрана, коли чую, як по плитці стукають підбори. До мене наближається дуже гарна дівчина, схожа на ляльку. 

Довге біляве волосся, блакитні очі і рожеві губи. Її фігурі може позаздрити будь-яка модель. І я трохи заздрю. 

Поруч з нею йде ще одна білявка, але не така ефектна. Можливо, це сестра або подруга нареченої. 

– Привіт! Злата, це ви? – питає Крістіна. Та сама наречена. 

На щастя, ми вже розмовляли телефоном і я бачила її фото в соцмережах, тому дещо обізнана, з чим маю справу. 

– Привіт. Так, це я, – кажу і, підвівшись, подаю їй руку. 

– Це Марта, моя подруга, – говорить Крістіна, коли дівчата сідають за стіл навпроти мене. 

Я киваю і дістаю з сумки записник, готова ставити свої запитання. 

Я беру до рук ручку й відкриваю записник на чистій сторінці. На першій сторінці завжди пишу ім’я, дату й коротку примітку – перша зустріч. Підводжу погляд на Крістіну, яка зручно вмощується навпроти, і розумію, що ця дівчина не просто хоче весілля – вона хоче шоу.

– Отже, Крістіно, розкажи мені, яким ти бачиш своє ідеальне весілля? – усміхаюся професійно, хоча всередині ще трохи колотить через затор і запізнення.

– Хочу, щоб усі ахнули, – каже вона, не вагаючись. – Все має бути ідеально – музика, світло, квіти. Все має виглядати, як у фільмах. Ну, ти розумієш?

Я розумію. Дуже добре. Вже не перша така наречена, і точно не остання. Та ця… ця хоче не весілля, а фотосесію на фоні чужих вражень.

– І ще: я хочу, щоб з квітів були лише  білі троянди. Тільки білі. І сукня буде з Парижа. А фотографів беремо тільки з мого списку, – додає вона з ідеальною усмішкою, неначе диктує замовлення в готелі.

Погляд мимоволі ковзає на Марту, її подругу. Та сидить тихо, без емоцій, іноді лише кидає швидкі оцінювальні погляди на мене. В мене таке відчуття, що подругу притягнули сюди силоміць, але я можу і помилятися. 

– А хто буде займатись координацією в день весілля? Хтось із рідних, чи повністю покладаєшся на мене і мою команду? – питаю, фіксуючи в записнику “тонна білих троянд – перевірити постачальників”.

– Тільки ви, – відповідає Крістіна. – Я не хочу, щоб мама чи сестра втручались. Я хочу бути гостею на своєму святі, а не менеджером. За це ж я і плачу, так?

Усміхаюсь, хоч і трохи сіпає в куточку губ.

– Саме так. Тоді я запишу все й підготую попередній кошторис і концепт. Думаю, вже за два дні матиму презентацію. Як щодо місця, де буде проходити церемонія? Підібрала вже щось? 

– Покладаюсь на тебе, – усміхається. – Хочу, щоб була величезна зала і тераса – обов'язково. Сама церемонія на вулиці і величезна арка з живих квітів. 

– Троянд? 

– Саме так. 

Крістіна задоволено киває, а потім нахиляється вперед і несподівано додає:

– Тільки одне: весілля має бути не гірше, ніж у Тані Мороз. Чула про таку?

– Це я була організатором, – усміхаюсь. 

– Це ж прекрасно! – Крістіна плескає в долоні. – Тоді тобі доведеться перевершити саму себе. Впораєшся?