Буржуй. Маркшейдер.

     Буржуй

     А знаєте, що я вам скажу? Блатний тут влучно підмітив, що ментальність наших, і росіян дуже відмінна. От той же самий рекет — він найжорсткіший був на Лівобережній Україні, а особливо - на Донбасі і в Криму. Бо так спрацював фактор зросійщення населення, і це все треба правильно розуміти. Ну, про Крим — це взагалі окрема тема, бо там прошарок українців мінімальний. Є там кримські татари — вони дуже згуртовані, але їх мало, тому на життя півострова в цілому вони мало впливають. Загалом там завжди були більшістю переселенці з інших совецьких республік, а серед них великий відсоток — військові пенсіонери. От звідки там візьмуться носії української ідеї? А ідеї бандитизму — скільки завгодно. На Донбасі — дещо інше, там чисельної переваги росіян немає, і місць їх компактного проживання  не існує, навіть у шахтарських містах. Але все ж таки вплив російського способу мислення там дуже відчутний.

     Мене тут прозвали Буржуй, чому — не знаю, але байдуже. Буржуй — так Буржуй, прізвисько це не образливе. Арештували мене, бо не вніс заставу. Мене звинувачують в ухиленні від сплати податків, призначили заставу у півтора мільйона — а де я їх візьму?От і змінили запобіжний захід на тримання під вартою. Ну, нічого страшного, не перший раз таке. Як казав один мій знайомий - у тюрмі є не тільки вхід, але й вихід.

    Я з дев’яносто другого року займався бізнесом з надання фінансових послуг. Мінімізація податків, приватизація, мікрокредитування, ну там ще дещо. Тому спілкувався з великою кількістю підприємців — і мілких, і середніх. З великими не доводилось, не мій був рівень роботи. Так от: до кінця дев’яностих майже ніхто не працював без “криші” — або бандитської, або ментовської. А з початку двотисячних, коли бандюків менти остаточно знищили як клас, то “криші” залишились лише ментовські. До речі, Янек довів “кришування”  до повної досконалості — зробив його не тільки фактично легальним, а й обов’язковим для  всіх, майже без виключень. 

     Чому ж так все склалося? Тут все очевидно — щоб працювати без різноманітних “крищ”, треба, щоб усі дотримувались формальних законних процедур. Однакових для всіх, до речі. Це у західному світі називається правовою державою. Позаяк у нас з цим завжди не дуже добре  виходило, то утворилось явище, яке я називаю “багатошаровою економікою”. Ось послухайте, що я про це розкажу.

     Перший шар – це те, як все має бути, тобто сукупність чинних законів та підзаконних актів. Але за буквального та повсюдного виконання цих законів наша економіка буде як мінімум повністю неконкурентоспроможною – ні на внутрішньому, ні на зовнішніх ринках, а як максимум – буде просто паралізована. Насамперед це пов'язано з непомірним оподаткуванням та зарегульованістю всіх дозвільних процедур, у другу чергу – з недосконалістю самої нормативної бази, про численні суперечності в якій не говорить лише лінивий. З цього випливає, що виконувати наші закони точно так, як вони написані - не тільки неможливо, а й шкідливо для суспільства в цілому. І тут з'являється другий шар – те, як все є насправді. Цей шар економіки є продуктом негласного громадського договору кількох суб'єктів – влади, бізнесу, найманих працівників, і споживачів товарів та послуг. Ось вам кілька прикладів цих домовленостей, які в Україні вибудовувались протягом останніх двадцяти — двадцяти п'яти років. По-перше, влада та бізнес неформально  домовилися, які податки та в яких розмірах реально сплачуються до бюджету. Спроби стягувати податки більше за цю умовну межу викликали надто активний опір підприємців, поставлених на межу руйнування їх бізнесу - і влада не в змозі цей опір зламати, та й особливо не прагне до цього. По-друге, підприємці та наймані працівники домовилися про виплату зарплат у “конвертах”, бо це влаштовувало насамперед самих працівників – реальні заробітки виходять набагато більше, а про пенсію думати немає часу, бо до неї можна просто не дожити, особливо якщо отримувати всю зарплату суворо по відомості. По-третє, споживачі домовилися з бізнесом про купівлю основної маси товарів, м'яко кажучи, не цілком сертифікованих, іноді навіть явного фальсифікату. Так виходить дешево і сердито – аби споживач не отруївся, не вбився, або не вгорів у першу добу після покупки.

     Але оскільки практично всі підприємці майже завжди порушують основну масу законів, то виникає третій шар, а саме - процес притягнення винних до юридичної відповідальності. Без незрозумілих вам подробиць можу сказати лише одне – якщо застосовувати ці процедури у всіх випадках і доводити їх до логічного завершення, то доведеться на кожного підприємця утримувати в середньому по одному чиновнику, а в'язниці та табори доведеться винести за межі України, бо у периметрі державного кордону вони просто фізично не помістяться.

     Тому в межах цього шару виникає неминучий ефект вибіркового застосування права – як бачимо, з цілком об'єктивних причин. І неминучим наслідком цього є четвертий шар – вибіркове правосуддя, та корупція у правоохоронній системі. Тому що якщо представник держави - податковий інспектор, прокурор, суддя -  просто змушений обирати, кого саме притягати до відповідальності – то ось тут і виникає бажання робити цей вибір не зовсім справедливо, і не завжди безоплатно.

        Які ж маємо наслідки?

      По-перше, наші закони у сфері економіки такі, що їхнє точне і неухильне виконання об'єктивно неможливе. Але оскільки економіка має працювати, то без порушення цих законів ніяк не обійтись.

    По-друге, більшість громадян - і практично всі підприємці — так, чи інакше порушують закон, у тому числі періодично вчиняють злочини різної тяжкості, такі, як дача хабарів,  підробки документів, навмисна несплата податків, та таке інше. З цього випливає, що майже будь-якого підприємця можна притягнути до юридичної, у тому числі кримінальної, відповідальності, тобто  - у нас винні всі.