Пролог

Кажуть, що світів безліч. Одні з них Душі відвідують лише раз, інші повертаються до них знову й знову, щоразу помічаючи щось нове. Десь можуть пізнавати те, чого ще не знали, десь — проживати досвід, який змінює їхнє світло, а десь просто бути й дивитися на світ з іншого боку. Кожна подорож має свою історію, і жодна не схожа на іншу. Але де перебувають Душі перед тим, як вирушити в ці світи? І куди повертаються, коли подорож завершується? 

Є місце, яке вони називають Домівкою. Тут немає звичних для інших світів речей. Немає поспіху, бо нікуди не потрібно встигати. Немає потреби ховати думки чи пояснювати те, що відчуваєш, адже Душі розуміють одна одну без слів. Вони зустрічаються, розмовляють, гуляють знайомими стежками, приходять до садів, зупиняються біля води й просто залишаються поруч, коли цього достатньо.

У Домівці Душа є світлом. Її світло може ставати яскравішим від радості, теплішати від близькості, тихішим — коли їй хочеться побути наодинці. Тут не потрібно мати тіло, щоб відчути дотик, і не потрібно мати голос, щоб бути почутою. А потім настає час нової подорожі. Душа приходить до арки, за якою починається інший світ. Іноді вона вирушає туди вперше, іноді вже знає, що чекає попереду. Хтось іде з цікавістю, хтось із тихим хвилюванням, а хтось просто відчуває, що настав час. Світів багато, та серед них є один, про який у Домівці говорять трохи інакше. Земля. Світ, де Душа отримує людське тіло і проживає життя, не пам'ятаючи, звідки прийшла. Там вона забуває Домівку, забуває інші подорожі, не пам'ятає тих, кого знала раніше, і не може напевно сказати, куди повернеться після завершення свого шляху. Саме тому Землю називають Планетою Забуття. Та забуття не означає, що все зникає. Деякі речі залишаються десь глибше за пам'ять — у відчуттях, у дивному знайомстві з людиною, яку бачиш вперше, але маєш враження, що знаєш її давно, у місцях, до яких незрозуміло чому хочеться повертатися, у теплі, яке виникає без причини, у словах, що раптом торкаються чогось давно забутого. Можливо, Душа не пам'ятає, але це не означає, що вона нічого не відчуває. І, можливо, саме в цьому полягає одна з найбільших таємниць Землі — прожити життя, не знаючи всієї своєї історії, і все одно знайти в ньому те, заради чого захотілося бути саме тут.

Це історія про Домівку. Про Душі, які пізнавали світи, зустрічали одна одну, розходилися й знову знаходили свої стежки. І про одну подорож, яка почалася задовго до того, як перша Душа ступила за межу світла.