Пролог

          Сержант Єдлічка покинув військовий частину як тільки почало смеркатися. З собою йому вдалося прихопити автомат, декілька магазинів до нього, та ще трохи потрібного барахла. Частина, де він проходив службу, знаходилась біля укріпленого блокпоста. Одразу за блокпостом розпочинався Сектор. Що таке Сектор та як там вижити, Єдлічка розумів досить поверхнево, знав тільки, що гинуть там люди, розчиняються в нікуди. При своїй пам’яті і добровільно він ніколи б не подався по той бік бетонного муру. Однак зараз вибору не було. Відтепер сержант Павел Єдлічка вважався дезертиром, і уникнути відповідальності він міг тільки одним способом – зникнути.
           Він чимдуж біг поміж лісових хащів та час від часу обертався назад. Найбільше він боявся перечепитися, впасти, пошкодити ногу. Так його швидше спіймають. Однак справжнє переслідування розпочалося дещо пізніше, коли вже зовсім стемніло. Дезертир якраз зробив привал, підпершись спиною до дерева. Давно він не бігав у такому темпі – повернути в норму дихання було важко, руки тремтіли. Ліс тонув у пізніх сутінках. Все боліло. Навряд чи за ним відправлять вертоліт, чи пошукову групу так далеко. А пробіг він уже достатньо. Головне – не зупинятися. Сержант Єдлічка піднявся на втомлені ноги та прислухався. Дихання стало тихіше, серцебиття – рівніше. Вітер куйовдив високі дерева, щось десь скрипіло та шелестіло; ліс жив своїм життям. Кишеньковий ліхтар вмикати було рано, його очі досить добре призвичаїлися до пітьми. Та й створювати ще більше шуму не хотілося… Він зробив декілька кроків вперед і знов перейшов на біг.
          Коли дезертир почув це вперше, то не звернув уваги. Здалося, мабуть. Коли це почалося знову – він різко зупинився та направив дуло автомату на лісові хащі. Вправо, звідки й доносився звук. Вже було майже зовсім темно. Чортівня якась… Наче хтось біг поряд з ним. І як тільки він зупинявся, біг поміж дерев припинявся теж. Через кілька хвилин дезертир зробив декілька тихих кроків вбік, обійшов великий древній дуб та принишк в імпровізованому укритті, прислухаючись до лісу. Знову тихо. Дезертир не міг собі дозволити баритися, тому щоразу після такої зупинки продовжував біг. І коли зупинився знову, цього разу, щоб перевести дихання, то майже одразу щось масивне зарухалося в кущах зовсім близько. Тепер воно швидко наближалося, проламуючи чагарники, а не просто слідувало поряд. А далі ліс наповнився несамовитим лютим вереском, якого сержант Єдлічка в житті не чув. Він навіть уявити не міг, що хтось або щось може так кричати. Воно наближалося до дуба, Єдлічка не міг побачити скрізь дерево як виглядає невідома істота. Дезертир і сам, здається, закричав від жаху. Настільки божевільно та дико звучав той крик, що солдат чимдуж кинувся вперед, у пітьму, нічого не бачачи перед собою і не розбираючи дороги. Невідоме створіння кричало й ломилася крізь хащі слідом. А Єдлічка біг, забувши про втому, ніби й не було її, ніби не збирався він хоча б хвилини три просто полежати на голій землі. Дезертир декілька разів спотикався, вдарявся об щось, та зі всіх сил продовжував тікати. Головне – подалі від того лютого вереску… Вже потім, коли Єдлічка впав посеред болота та боляче забив коліно, він збагнув, що переслідування закінчилося. Його внутрішнє “пальне” теж закінчилося; сил бігти далі вже не було. У вухах продовжувало дзвеніти від дикого вереску.
          Так весь в колючках та подряпинах, з розбитим коліном сержант Єдлічка добрів до якогось села. Як він проник до одного з будинків, як заповз під ліжко у одній з кімнат та що відбувалося довкола, солдат вже не усвідомлював, а потім і згадати не зміг. Він щосили затиснув долонями вуха, невпопад шептав усі молитви, які тільки пам’ятав з дитинства, з тих часів, коли відвідував християнський гурток у школі. Було дуже страшно почути знову крик. Ще страшніше було опинитися в повній тиші. Адже повну тишу в будь-яку мить може щось обірвати… Здавалося, що як тільки він припинить молитися та бодай на хвилю прислухається до навколишнього світу – щось станеться. Втомлений та нажаханий дезертир провів під ліжком усю ніч до самого ранку. В якийсь момент сили зовсім покинули тіло, дезертир перестав шептати молитви, провалився у марево та заснув. День видався важким і надзвичайно нервовим.