Розділ 18

Даміан

Щиро кажучи, я був здивований зізнанням Мари щодо відсутності святкування такої події, як дострокове закриття сесії з відмінними балами. Памʼятаю, коли сам вчився в університеті, на першому курсі ми святкували з батьками, а я навіть не був відмінником. Просто тато й мама вели нас з Лідією у ресторан відсвяткувати закінчення семестру й початок канікул. Памʼятаю, як чекав ці зустрічі. 

Тому для мене було дивним бачити здивування на обличчі Мари, коли вона прийшла до моєї квартири ввечері. Її погляд ковзнув по кухні та зупинився на мені.

— Уау, це… неочікувано, — видихнула дівчина. Здається, її щоки порожевіли. Поставивши сумку на стілець, Мара засукала рукава своєї тонкої кофти й підійшла до мене, рішуче вперши руки в боки. — З чим тобі допомогти?

Я не стримав посмішки, спостерігаючи за нею, за тим, як вона намагається приховати власне ніяковіння. Цікаво, Мара хоч усвідомлює, чи це відбувається несвідомо? Опинившись поряд, я поклав руки на її стегна. Для мене дивно, що фізичні доторки, здається, змушують її нервувати менше аніж певні дії чи розмови. Вперше стикаюсь з таким. Зазвичай дівчата, з якими я мав справу, навпаки шарілись при перших доторках чи поцілунках. На Мару ж вони не дуже впливали, але от зараз, коли дівчина побачила пляшку шампанського і бутерброди, які я робив власноруч (не надто велика справа, а?), її щоки порожевіли. 

— Просто сиди тут і спостерігай. 

Я повернувся до приготувань, лише зрідка кидаючи погляди на дівчину. Мара спостерігала за мною, схиливши голову набік. 

— Не думала, що чоловік на кухні може виглядати так привабливо, — мовила дівчина, змушуючи мене посміхнутись. 

— Не думав, що здивувати дівчину може бути так просто, — підморгнув їй у відповідь, відкриваючи вино. 

Очі її блиснули, а на губах зʼявилась мила усмішка. Ми випили по бокалу вина й закусили бутербродами. Мара розповіла про свої успіхи в навчання і поділилась тим, що насправді знала ще років з пʼятнадцяти, куди хоче вступати, і саме тому не має типових складнощів з навчання. 

— То де б ти хотіла працювати після випуску? 

— В ідеалі було б працювати соціологом-вченою. Робота саме із суспільством, а не щось на благо тієї чи іншої компанії, — вона якось невпевнено знизала плечима, а тоді підняла погляд на мене, даруючи ще одну милу усмішку. Її рука потягнулась до волосся, й пальці мʼяко заправили прядку за вушко. — Але цього досягти важко, тому я також розглядаю сферу журналістики. 

— Це дуже круто, — відшукавши її долоню, я стиснув її на підтримку. Дівчина підняла погляд на мене, а тоді, немов зрозумівши, що сказала щось зайве, відсторонилась. Навіть її очі перестали посміхатись. 

— Е, не впевнена, чи наші домовленості містять… все це.

Торкнувшись рукою її талії, я посміхнувся настільки впевнено, наскільки насправді не почував себе. 

— А чому це не мало б входити? — провівши великим пальцем по її губі, спитав дівчину, а потім мʼяко поцілував у те саме місце. — Я думав, основне тут невимушеність. 

Мара поглянула на мене, а тоді кивнула, знов розслабляючись. Дівочі руки лягли на мій торс, й тоді я відчув себе впевненішим. Обійняв її, притискаючи до себе. Мені кортіло запитати її, у чому справа. Чому їй так важливо, аби це було невимушено? Але щось мені підказувало, що таке питання скоріше відштовхне дівчину від мене. 

На колонці заграла нова пісня, і якби Мара не відреагувала на неї, я б взагалі забув, що у квартирі грає музика — її ледь було чутно. 

— Можеш поставити щось інше? 

— Чому? — зацікавлено запитав я, коли дівчина поглянула на мене своїм фірмовим поглядом. 

— Він співає про стіни, — Мара на мить закотила очі, а тоді знов поглянула на мене. Тепер вже я був здивований. — Не дуже гарні асоціації. 

— Ти знаєш українську?

Мара знизала плечима.

— Мій друг зустрічається з українкою. — А тоді, піймавши мелодію, вона ледь чутно заспівала іншою, дуже схожою на нашу, мовою: — “Я побудую стелю, побудую стіни.

Бо я так хочу, щоб ти спала спокійно”... Не дуже радісна пісня для мене. 

Вона казала, не дуже радісна. Та все, що бачив і чув я, це як дівчина немов розчинилась на мить у цих двох рядках. Не знаю, що коїться в її душі, але хочу дістатись цього. Дізнатись, хто цей мудак, що змусив Мару бажати “невимушених стосунків” й так гостро сприймати пісні про стосунки. Дізнатись, і дати йому ляпаса.

Я не послухав її. Не перемкнув пісню, натомість зробив звук гучніше й взяв її за руку, спонукаючи злізти зі стільниці.

— Ей, що ти робиш?

— Нові асоціації для тебе, — схилившись до дівочого вушка, прошепотів я. Мої руки швидко відшукали її талію. 

Ніколи раніше не танцював з дівчиною на кухні. Не танцював будь-де, тож, можливо, нові асоціації зʼявляться не лише у Мари. Притиснувши її тіло до свого, я повільно закружив дівчину в імпровізованому танці. Видихнув з полегшенням, коли тонкі пальці зарились у моє волосся на потилиці. А потім знов почувся ніжний голос, що ледь було чутно через музику:

“Ти наче квітка не зірвана