Розділ 16

Даміан

Мара заправила локон волосся за вушко, а тоді тихенько розсміялась, побачивши в руках моєї племінниці шапку з рогами. 

— Здається, Вайлен залишиться без святкової шапки. Вважаю це доречною компенсацію за те, як він налякав твою сестру. 

Не знаю чому, та я не міг відірвати погляду від того, як дівчина потрошку, немов кошеня, підходила до Соні. А тоді, опустившись на підлогу поряд із нею, Мара представилась й спитала, як її звати. Соня зашарілась, ховаючись за оленячими рогами, та все одно посміхнулась. Я залишився трохи позаду, не заважаючи їхньому знайомству. Притулився плечем до двірного отвору й схрестив руки, спостерігаючи за тим, як Соня спочатку подивилась на мене, а тоді, отримавши кивок, простягнула долоню моїй майже дівчині. 

Спостерігаючи за їхнім знайомством, я не почув, як поряд зі мною опинилась Лідія.

— Вона подобається мені, — прошепотіла сестра, піднявшись на носки, аби дотягнутись до мого вуха. — І, здається, дуже підходить тобі.

Я посміхнувся, нічого не відповідаючи. Іронічно, що Лідія сказала це про дівчину, з котрою ми від початку встановили кордони на невимушені стосунки. Хоча може вона права й мені варто було б запропонувати Марі сходити на побачення, але в момент, коли прозвучала пропозиція, їй точно було не до побачень. І, враховуючи як ми познайомились, не знаю, наскільки Мара в принципі зацікавлена у стосунках.  І не знаю, наскільки воно потрібно мені. 

Лідія підійшла до дівчини, також простягаючи їй руку, й лише тоді я нарешті приєднався до них.

— То ви типу зустрічаєтесь? — спитала сестра, і я закотив очі. Кажу ж, Лідія має прогалини в комунікації. 

Продумуючи відповідь, я почув від Мари скромне:

— Типу.

Лідія усміхнулась, а тоді сказала, що колега пропонує їй зустрітись на каву десь поряд. Й перш ніж я встиг прокоментувати це, надала мені листування як доказ.

— Ти можеш залишити Соню й піти погуляти, — запропонував я. Взагалі, від початку план і був саме таким. І навіть якщо це значитиме, що ще кілька годин не можна розпускати руки, я це переживу. Та моя сестра, сміючись, сказала:

— Ні, Соня буде прекрасним виправданням, чому я ходжу у спортивному костюмі. 

— О, ну тоді це буде тобі гарним уроком. 

Мій погляд надто часто повертався до Мари, що чекала на дивані, спостерігаючи за дитиною. Я здивований цією різницею — дівчина зблідла, варто було подумати, що Соня може бути моєю, однак зараз дивилась на неї просто спокійно, навіть з певною зацікавленістю. Може через візити до психотерапевта я почав помічати більше в поведінці людей, і щось мені підказує, що за невимушеними стосунками Мари також стояло щось більше. 

Лідія намагалась забрати шапку з рук малої, і я помітив, як дівчина на дивані усміхнулась, а тоді підвелась й підійшла до сестри, зупинившись на крок позаду мене.

— Нехай поки залишиться у неї.

— Ти впевнена? — здивовано спитала моя сестра. — Хіба її не треба повернути твоєму другові?

— О, можете повернути пізніше. Він на це заробив. Тож нехай грається.

Сестра подякувала їй, а моя племінниця подарувала нам найчарівнішу усмішку, коли я коли-небудь бачив. 

Щойно ми залишились наодинці, закрив двері на ключ. Відвідувачів більше не мало б бути, та останнє, чого мені б хотілось, щоб хтось перервав нас знов. На диво, дівчина, піймавши мій погляд, ледь почервоніла й відвела очі. 

— Я дещо соромлюсь, якщо чесно, — визнала вона, немов це не стало очевидним.

Чому мене це так розвеселило? Бо ми вже спали? Бо ми цілувались на сходах перед її типу родичем? Цілувались перед її другом? Вона сиділа в мене на колінах щойно при моїй сестрі?

— Дещо пізно для соромʼязливості, не думаєш? — спитав з легкою усмішкою, а тоді підійшов до неї, й, стиснувши руками її стегна, підняв на руки. Мене миттю окутав ледь помітний аромат шоколаду з апельсином. Видихнув з полегшенням, коли дівочі ноги обхопили мої стегна. 

— Згодна. Але воно само, — мовила Мара, нахиляючи обличчя до мого. 

— Не знав, що ти взагалі здатна соромитись, — помітив я, опускаючи руки на її сідниці й підтримуючи дівчину. Замислився на мить, а тоді поніс її до дивана. 

— Я також, — визнала Мара, й мені здалось, що вона сказала це неохоче, та перевіряти було ніколи — вона скоротила відстань між нами, торкаючись моїх губ своїми. Такі теплий і неочікувано вимогливий як на ту, хто соромиться, поцілунок. Я також дещо нервував — то було давно. І хоч цілувати її було так природно, немов ми робили це завжди, я хвилююсь, щоб це було для неї не гірше, ніж минулого разу. Я жадібно поцілував дівчину у відповідь, обережно опускаючи на диван і влаштовуючись над нею. Холодні руки торкнулись моєї шиї, а тоді опустились вздовж мого тіла й вчепились у край футболки. Я посміхнувся крізь поцілунок, легко кусаючи її губу. Дівчина вигнулась мені на зустріч, і я скористався цим. Відірвався від неї, тягнучи її кофту доверху. Та опинилась десь на підлозі, а я знов жадібно припав до губ Мари. Ці поцілунки не можна було назвати солодкими чи пристрасними. В них було щось більше. У тому, як вона притискалась до мене, в тому, як її губи відчайдушно ковзали по моїх. Це просто було потрібно нам обом. Моя футболка відправилась вслід за кофтою Мари, а тоді дівчина, піднявшись на лікті, припала губами до моїх грудей, змушуючи мене заплющити очі від задоволення. Звільнивши дівчину від білизни, я припав до її грудей. Тихий напівписк-напівстогін змусив мене задоволено посміхнутись. Поцілунки опускались нижче, а з ними й зайвий одяг опинявся десь навколо нас. Пальці торкнулись дівочого стегна, малюючи лінії на її шкірі. Мара відкрила очі, і я усміхнувся, бачачи в них пустотливий блиск. Від соромʼязливості не залишилось нічого, коли мої губи торкнулись внутрішньої сторони її стегна. Дівчина тихо здихнула, розставляючи ноги ширше, й тоді, легенько закусивши ніжну шкіру, я знов піднявся до її обличчя, допомагаючи їй позбавити себе останнього елементу одягу. Погляд Мари ковзнув моїм тілом вниз, змушуючи мене задоволено посміхнутись.