Розділ 14

Даміан

Голос дівчини був так само крижаним. Вайлен з подивом дивився на свою подругу, а я нарешті збагнув, що її так налякало. Соні два с половиною роки. Я спав із Марою приблизно стільки часу тому. 

— Взагалі-то, — почав, однак дівчина мене перебила, немов лише зараз згадавши про свідка цієї розмови. Повернулась до Вайлена й тихо сказала йому: 

— Йди. Я дожену тебе.

— Маро, — почав він, але дівчина нагородила його тим самим поглядом, що хвилину тому отримав я. Чому це виглядало так сексуально? 

Хлопець не був упевнений у тому, що хоче пропускати щось цікаве, однак холодний погляд Мари змусив його спуститись на кілька сходинок. 

— Це не… — почав я, й тут на сходинках зʼявилась ще одна людина. Я зітхнув із полегшенням — Лідія. Побачивши мою сестру, Мара точно не подумає, що я маю доньку, але брешу, аби знов опинитись в її ліжку. — Вона моя племінниця, не донька, — швидко сказав, допоки друг Мари не спланував план помсти для мене. 

Моя сестра підняла на нас погляд у той самий момент, коли Соня потягнулась з моїх плечей до оленячої шапки, яка нарешті опинилась у межах досяжності її маленьких ручок. Погляд Мари ковзнув на дівчину позаду мене, а я намагався втримати племінницю на місці.

— Перепрошую, друже, просто твоя шапка в її смаку, — сказав Вайленові.

Та хлопець не звернув на нас уваги. Натомість дивився на мою сестру здивовано, а тоді вигукнув:

— Ти?! 

Я завмер. Лідія зняла свою шапку, демонструючи недбалий пучок, й тоді хлопець, що щойно стояв поряд, миттю полетів вниз. Шапка залишилась в руках у Соні й дівчинка задоволено засміялась. 

— Що трапилось? — здивовано запитала моя сестра, коли друг Мари вітром проскочив мимо неї. — Я не схвалила йому кредит? 

— Перепрошую, — розгублено пробурмотіла Мара. Її погляд ковзнув по моїй сестрі, а тоді дівчина пішла сходами вниз. Я перехопив її запʼясток, іншою рукою притримуючи задоволену племінницю, що урвала свій куш. 

— Ей, — знов це почуття. Я хвилювався, боячись думок, що могли бути у голові чарівної дівчини навпроти мене. Сотні запитань миттєво полонили мою голову. Мені небайдуже, що вона думає. Вірить мені? Ні? — Маро, все добре?

 Не знаю, чому запитав саме це. З нашого поцілунку пройшло кілька днів, і я досі не отримав відповіді на свою пропозицію. Звісно, ми не обмінялись номерами, й не бачились ці дні, але ж вона знала, де я живу. Могла б і повідомити. Якщо тільки відповідь не є негативною… Та мабуть, з'ясовувати майбутнє мого сексуального життя при сестрі й племінниці не ліпша ідея. Тож я запитав саме це. 

Дівчина нервово облизала губи, а тоді кивнула:

— Так, я… Я зайду до тебе пізніше, якщо ти не проти, а зараз мені треба наздогнати цього бовдура. 

— Я на тебе чекатиму, — я відпустив її руку, й Мара тут же кинулась за другом, залишивши нас. 

— В дупу чувака, який ображається через несхвалений кредит! — сказала моя сестра, наздоганяючи нас. — Хто ця дівчина?

Я планував мовчати. Соня трусила здобутою шапкою, і я передав дівчинку її матері, відкриваючи двері. 

— Якщо ти сподіваєшся, що я забуду про це, то ні, — повідомила сестра. — Давай, розповідай, хто вона?

— Моя сусідка, вочевидь, — я намагався відповісти якомога невинніше. 

Якщо друг Мари й подумав, що вона дітоненависниця й годі, то моя сестра не упустить жодної деталі. Я забрав у неї піцу й, роззувшись, пішов до вітальні, залишаючи дівчат на самоті. Може, доки Лідія зніматиме сотню речей з доньки, забуде це питання. Відкрив піцу й поклав на стіл, а тоді ввімкнув першу частину Гаррі Поттера — улюблений фільм що сестри, що Соні. Іноді я вмію бути чарівним. 

Та коли Лідія з дитиною на руках ввійшла до вітальні, одразу стало зрозуміло, що старання були марними. Опинившись на підлозі, Соня одразу почимчикувала до піци й телевізора. 

— Хоч хтось оцінив, — помітив я, розуміючи, що мою шкуру ніщо не врятує. Лідія перевіряє всю історію людей щодня у банку, вирішуючи, чи вони варті довіри. Мені не зістрибнути з гачка.  

— Чому цю дівчину хвилює, чи Соня твоя донька? — спитала моя сестра, сідаючи на диван. Вона взяла шматок піци й подивилась на нього, не впевнена у тому, чи варто їсти до того, як я відповім. 

Трясця. Ці розмови стали дещо складніше після того, як у Лідії зʼявилась донька. Вона стала вразливіше й боїться, що я зламаю життя якійсь дівчині так само як пан мудак зламав її. 

— Не кажи мені, що ти весь цей час зустрічався не лише з Сесилією.

Я здивовано уставився на сестру. 

— То он що ти подумала?

В грудях кольнуло. Якщо навіть моя сестра може подумати таке, то що подумають інші? Невже я дійсно таке лайно? 

Що ж, у порівнянні з фантазіями Лідії правда — це просто квіточки. Я сів поряд із нею, кажучи:

— Мені неприємно, що ти думаєш так. 

Погляд сестри не помʼякшав. Поклавши лікті на коліна, я запустив руки у волосся, говорячи:

— Памʼятаєш ту вечірку, на якій я тебе доглядав перед тим, як поїхати?