Розділ 12

Мара

— Вайлен! 

Він завмер, ще більш здивований моїм веселим тоном.

— Повірити ме можу, ти шарієшся!

— Я — що? Ні, я не шаріюсь. З чого ти взяла, Маро? Це ж я.

Однак бачачи, як його щоки червоніють сильніше, я впала в захват немов дитя. Я бачила Вайлена таким собі плейбоєм, за котрим бігала купа дівчат. Бачила його ніжним і романтичним. Як не прикро, та якась частина мене розуміла, чого він й досі вбивається за Василиною — в душі він романтик, більш за те — егоїстичний романтик. І вона була єдиною дівчиною в його житті, хто не відповів йому взаємністю. Увʼязнене его романтика спричиняє таку депресію й меланхолійність. 

Але ніколи ще я не бачила соромʼязливого Вайлена.

— Шарієшся! Ти шарієшся! — я не все ще не могла повірити у це. Підійшла до нього й простягнула тарілку. Він тут же схопив один з кексів і вказав ним на мене:

— Нічого подібного. Я просто на секунду уявив, що міг побачити тебе голою й не уявляю, як би тоді в очі тобі дивився. 

Він швидко проковтнув свій смаколик. Взявши до рук інший кекс, я поставила пусту тарілку на стільницю й відкусила шматок. 

— О, не знаю, думаю, я б запросто дивилась на тебе, — без сорому помітила я, а тоді розсміялась, помітивши погляд друга. Останній місяць він був у меланхолійному настрої. Залишився без дівчини й без свого найліпшого друга. І хоч Вайлен доволі часто крав нашу квартиру, аби провести час з якоюсь панянкою, я знала, що він лише намагається таким чином відвернутись. Жодна з дівчат, що побувала у цій квартирі через нього, точно не справила враження. Я знала це, бо жодна з них не зʼявлялась тут вдруге. І тому, що Вайлен все ще опускав погляд, варто було сказати при ньому “Василина” або “Дорел”. Мій друг все ще кохав її. І все ще ненавидів Дорела. А мені погано від того, що я розумію кожну сторону: Вайлена, Дорела, Василину. Жоден з них винен у ситуації, що склалась. О, я знаю, про що говорю, бо у моїй сімʼї також був трикутник, і от той якраз і почався по-ідіотськи, й мав такі самі наслідки. 

Але, так само як і моя сімʼя, Вайлен нагадував мені своїм виглядом, що почуття — це не для мене. Надто багато болю, ризиків і страждань. Нуль гарантій. І навіть якщо кохана людина не встромить ножа у спину, це все одно боляче. 

Але зараз він шарівся. Шарівся і сміявся. Здається, побачивши мене в обіймах чоловіка, Вайлен на мить забув про власне лайно. Хлопець закотив очі, жуючи кекс, а тоді раптом запитав:

— Це був наш сусід, так? А ти швидко завела нові знайомства, — Вайлен підморгнув мені, але я, сміючись, відповіла:

— Ми давно знайомі. І можливо колись ти почуєш більше деталей, — ні, точно не почує, але йому то знати не обовʼязково, — якщо не будеш базікати з моїм зведеним братом. 

— Чому? 

Я зітхнула, радіючи, що зараз мій настрій значно покращився й думки про Ніка не викликають у мене блювотного рефлексу. Я вже трошки виплакалась. І Даміан змусив мене змістити фокус уваги й не зациклюватись на фігні, що вже минула. Тому наступна фраза вийшла набагато спокійніша, ніж я сама того очікувала:

— У нас не надто гарні стосунки. Насправді він був моїм хрещеним братом, доки моя хрещена не розставила ноги перед батьком.

Вайлен ледь не вдавився кексом. Не засуджую. Вайлен з іншої сімʼї. Такої, де батьки були разом вже купу років, досі любили один одного й ставились з повагою до себе і своєї сімʼї. Можливо, це також причина того, чому він не може забути Василину. Отже, чути приколи по типу моїх йому важкувато. Я легко вдарила його в плече, доїдаючи власний кекс. 

— Ей, не дивись на мене так. У кожного свої приколи. Просто не розмовляй з ним, окей? І не впускай його сюди.

— Він… — я побачила, як мій друг напружився. Бляха. Єдиний, з ким я ділилась до цього фактами про сімʼю, був Себастьян. І він сприйняв це легко, бо, в нього і в самого відбувалось якесь жахіття. Та Вайлен не такий. У цього хлопця все нормально в сімʼї. — Він образив тебе, Маро?

Я тепло посміхнулась, бачачи, як руки мого друга зібрались в кулаки. На якусь мить мені захотілось бути з ним відвертою й розповісти все, що відбулось, та… Вайлен не знав, що коїться. Він із нормальної сімʼї, він думав, що я буду рада побачити брата. І він засмутиться, якщо дізнається, що несвідомо доклав руки до зустрічі, що довела мене до сліз. З біса, якщо Вайлен дізнається, що я плакала, він вразиться сильніше аніж побачивши мене в обіймах чоловіка.

— Ні. Просто застав мене зненацька своїм сюрпризом, — знизавши плечима, відповіла я недбало. А тоді викинула це з голови, підійшла до друга й, піднявшись на носки, поцілувала його в щоку та мовила: — Дуже дякую тобі за подарунок. Цей пес один з найліпших подарунків! 

Мені вдалося його відвернути: Вайлен стис руками мої лікті й посміхнувся:

— А твій новий хлопець не ревнуватиме, що ти цілуєш мене у щоку? Я думав, це його подарунок був найліпшим. 

Гора впала з моїх плечей, коли ми знов перемкнулись на більш безпечну тему. 

— Він не ревнивий, — сказала я, навіть подумки не наважуючись назвати Даміана “моїм хлопцем”. — І його подарунок поза конкуренцією.

Вайлен розсміявся, а я обійняла іграшку, що була свідком всього цього непростого дня. Тепер ця іграшка — мій найкращий друг. Вона бачила мою сімʼю, мої сльози та мій поцілунок.