Розділ 11

Мара

Я відчайдушно потребувала до себе уваги, й Даміан надав мені бажане. Йому було достатньо лише зробити перший крок. Я жадібно поцілувала чоловіка у відповідь, щойно його губи знайшли мої. Міцні обійми були саме тим, що мені зараз потрібно. Даміан займав собою весь простір і єдине, про що я могла й хотіла думати — це він. Торкнувшись язиком його губи, дозволила чоловікові заглибити поцілунок. Він посадив мене на стільницю, і я одразу ковзнула стегнами ближче до чоловіка. Зазвичай не настільки емоційна, та зараз мені дійсно необхідне тепло його тіла. Відчути себе потрібною, бажаною. Не самотньою. Це я можу собі дозволити. Мої руки обвились навколо його шиї, пальці зарились у світле волосся. Можливо, я трошки захопилась й стиснула надто сильно — Даміан застогнав й закусив мою губу. Я відчула, як він усміхається крізь поцілунок, і чомусь мене це завело ще більше. Не знаю, як багато Даміан зібрався нагадувати, адже і так чудово памʼятаю. Його рука поповзла вверх по моїй кофті, й через тонку тканину я відчула тепло його долоні. Чоловік стиснув мою талію, так власницькі, немов вже знав відповідь на свою пропозицію. Інша його долоня ковзнула на внутрішній бік стегна. Я розірвала поцілунок, різко вдихаючи повітря. Даміан притулився лобом до мого, й наші очі зустрілись. Він також важко дихав, та рука чоловіка залишилась саме там, куди він її поклав. Вдивляючись в його очі зблизька, я помітила, що вони мають цікавий сіро-зелений колір. Невеличкі темні вкраплення на райдужці майже непомітні. Раніше ніколи не звертала уваги, й навіть розібрати не могла, який саме колір мають його очі. Тепер я це знаю. Щойно подумавши про це, також спіймала себе на думці, що доки маю змогу розглядати його, Даміан так само може побачити щось у мені. Ця думка змусила мене швидко закрити очі й поцілувати його знов. Розсунувши язиком мої губи, чоловік заглибив поцілунок. Його рука не рухалась, доки іншою він все ще обіймав мою талію. Ковзнувши стегнами, я показала чоловікові, що не проти. Даміан зрозумів цей рух, й долоня, що лежала на внутрішній стороні стегна, ледь стисла мою шкіру, й одразу ковзнула трохи вище, змушуючи мене застогнати.

— Здається, не лише я сумую за близькістю, — усміхаючись, прошепотів мені в губи Даміан. Присягаюсь, будь на його місці хтось інший, я б в ту ж мить вдарила б його. Однак цей чоловік не змусив почуватись мене вразливою, натомість лише підкреслив, що тут обидві сторони зацікавлені. А тоді пальцями трохи надавив між моїх ніг, зриваючи ще один стогін з моїх губ. 

І саме в цю мить за його спиною почулось тихе “бляха”. 

Відсахнувшись від чоловіка, я помітила, що він розправив плечі, прикриваючи мене. І хоч це не мало сенсу — бо ж хто тут ще міг бути — це все одно було неочікувано та приємно. Я опустила голову на груди чоловіка, що зараз закривав мене від друга, й усміхнулась, тоді як Даміан не поспішав прибирати руки, однак сказав за нас обох:

— Я думав, ми залишили шарф на двері. 

Голос його звучав по-доброму, весело — він явно насолоджувався цією ситуацією, однак точно не хотів, щоб зараз мене побачив мій друг. Даміан пригорнув мене ближче, обіймаючи за плече. Як йому вдається одночасно бути й таким милим, ховаючи мене від зайвих поглядів, й нахабним, адже друга його рука все ще була затиснута між моїми стегнами?

— Так, ее… Ем… Залишу вас, — я вперше почула, щоб Вайлен розгубився. Вайлен, мій друг, що й сам був тією ще скалкою в дупі багатьох дівчат, зараз засмутився немов дитина й терміново покинув вітальню. 

Я тихо розсміялась, а тоді Даміан поцілував мене у маківку, що змусило мене затихнути. Чому це відчувалось так само інтимно, як і його рука між моїх стегон? Чоловік трохи відсторонився від мене і я миттю відчула це: тепло, що зігрівало моє тіло, зникло. Впершись руками у стільницю по обидві сторони від мене, Даміан підняв погляд на моє обличчя. Не знаю, що такого він побачив, та це змусило чоловіка усміхнутись й продемонструвати мені ямочки на щоці. Впевнена, з їхньою допомогою він завоював не одну дівчину, бо я була одною з тих, на кого вони сильно впливали. 

— Я не казала тобі про шарф, — порушила тишу, розглядаючи ямочки. Справа була не лише в них — я і так надто довго і надто близько сьогодні дивилась в його очі. В моїх Даміан міг помітити сліди нещодавніх сліз, а це нікому з нас не потрібно. 

— Ви живете разом із другом, ти не носиш шарфи, але сидиш у підʼїзді й не заходиш до квартири, коли той висить на дверях. Що б це могло значити? — він демонстративно провів пальцем по підборіддю, удаючи детектива, і я розсміялась. Тоді чоловік знов трохи нахилився до мене й тихо сказав мені на вухо:

— Що ж, я залишу тебе обдумати пропозицію. І… Ти можеш сказати другові, що ми зустрічаємось, якщо так буде краще. 

Даміан залишив мене, здивовану. Я дивилась йому в спину, не маючи сил зістрибнути зі стільниці, аж доти, доки він не зник за рогом. Чоловік не вимагав відповіді прямо зараз, та то пусте — він дозволив мені сказати Вайленові те, що не викличе з його боку надто багато запитань. 

Для когось це дрібниці, проте я роками вигадувала для друзів нещасні романтичні історії, де я западала на якихось іноземців, а вони то покидали мене заради своїх дівчат з рідної країни, то закохувались в інших і все таке. Можливо, Дорел на це не вівся, бо ж знав про історію з Даміаном, але навіть він навряд чи здогадувався про суть ситуації, свідком якої став. 

І ще, Даміан дав мені вибір. Сказав, що я можу сказати так. А можу й не говорити. Він не збирався удіяти щось самотужки замість мене.