Розділ 6

Мара

Я тримала палець біля рота, але боролась зі своєю жагою почати кусати або обламувати нігті. Строчила Вайлену гнівне повідомлення. В більшості, ми з ним не надто багато часу проводили разом — мій друг музикант і останнім часом його карʼєра мала успіхи, тож дома він зʼявлявся аби поспати. Або поспати. Зазвичай, в разі другого Вайлен залишався у своїх подружок, і насправді це було лише вдруге, коли я, повернувшись, побачила на  ручці двері шарф — знак “вхід заборонено” для сусіда. І саме сьогодні був той день, коли я взагалі не була до цього готова. Ледь доперла ялинку за чудовою ціною і вирішила не викликати таксі, бо в таку погоду відстань, яку я пішки пройшла за двадцять хвилин, і це з ялинкою, коштувала б мені чверть стипендії.  

— Привіт, — дещо розгублений, але від того не менше приємний дещо хрипкий голос перебив мої тиради Вайлену. Я відірвала погляд від екрана й одразу ж помітила поряд із Даміаном придурка, що намагався затягти мене в машину. Мабуть, частина мого невдоволення відобразилась на обличчі, бо він зніяковів. 

— Ее, вибач, я не знав що… — почав виправдовуватись чоловік, однак тут вступив Даміан:

— Чого ти сидиш на сходах?

Я знизала плечима, одразу перемикаючись на Даміана. Чому, власне? Саме це питання десятками синонімів я вже й написала Вайленові, та ще не відправила. 

— Бо поки не можу зайти до квартири, — бовкнула, й лише тоді згадала, що Даміан думає ніби Вайлен мій хлопець. — Забула ключі, — додала, не бажаючи вносити пояснення у таку незначну річ. 

Даміан хмикнув, кинувши короткий погляд на шарф. Чувак поряд із ним якось дивно на нас подивився, а тоді Даміан, піднявшись до мене, підхопив ялинку.

— Може тоді зайдеш на ка… е, чай, доки чекаєш на Вайлена? 

Не знаю, чому я здивувалась більше: тому, що чоловік виправився, якимось чином памʼятаючи, що я не пʼю кави, тому, що він назвав мого друга на імʼя, не говорячи “хлопець” чи “сусід”, чи тому, що він притримав ялинку, однак не пішов одразу з нею до себе, чекаючи на мою відповідь. Отже, через все це водночас. 

Кинула погляд на його друга, й тут Даміан посміхнувся, говорячи:

— Макса візьму під особистий контроль.

— Ей! В мене, взагалі, дівчина є, — обурився його друг в нього за спиною.

— За твоєю поведінкою це не дуже помітно, — озвалась я, підіймаючись. Даміан забрав мою ялинку.

— Я просто хотів познайомити Даміана із кимось.

Чоловік поряд зі мною пирхнув, відкриваючи двері.

— Ого, — я щиро вразилась, — подумати б не могла, що йому треба допомога. 

Спіймала на собі погляд чоловіка, що зрозуміти не змогла. Ніби й нічого особливого, але водночас він дивився мені в душу з напівусмішкою. Він, здається, мав що відповісти, але чомусь вирішив цього не робити.

“Чому?” — одним лише поглядом запитала я.

— Вже бачу, що помилявся, — мовив позаду Макс, і я стрімко відвела очі, що затримались на обличчі Даміана на мить довше, ніж варто було. 

— Не знаю, що змусило тебе так швидко змінити думку, — я знімала куртку, не помічаючи застережливого погляду, що чоловік кинув своєму другові. 

— Він просто намагався похизуватись моєю машиною, — встряг Даміан, і тут я, поглянувши на чоловіків, розсміялась. Вони нагадали мені моїх власних друзів. Вайлен ставив Себастьяна в незручні становища з такою ж завзятістю. Щоправда, це було до того, як Себастьян почав зустрічатись із дівчиною, а Вайлен навпаки розстався зі своєю, бо та обрала його найліпшого друга. Іншого, не Себастьяна. Дорела. Однак оскільки Себастьян обрав своїм шляхом дипломатію — тобто підтримувати стосунки й з Дорелом, і з Вайленом, Вайлен дещо образився на нього. Хоч він і сам це заперечував, та лише сліпий не помітив би, як помінялась динаміка стосунків. Вони все ще дружили, але збирались значно рідше. Можливо, справа була ще й у тому, що Себастьян тепер майже завжди був зі своєю дівчиною, і це спричиняло другові певний дискомфорт. Не знаю, мені важко сказати. Бо я так само спілкуюсь з усіма. Щоправда, раніше ми збирались в одній компанії, а тепер це були зустрічі з кожним окремо. Але мені не було важко спілкуватись ані з Еллі, дівчиною Себастьяна, ані з Василиною, що тепер зустрічалась із Дорелом. Мені, на відміну від Вайлена, було прекрасно й одній, тоді як хлопець самоти боявся. Ми якось говорили на цю тему, та все ще знаходились по різні боки розуміння.

Тож, ці пів години, що я провела з Даміаном і його другом Максом були ледь не ностальгічними. Чоловіки просто глузували одне з одного, а я сміялась із цього. Легко й невимушено. Не уявляючи в голові шахову дошку й не думаючи про наслідки, до яких призводитиме кожен мій рух. 

Я стерла гнівне повідомлення другові й натомість попросила написати, коли квартира знов буде вільна. 

І, щойно Вайлен відписався, я піднялась з дивана.

— Дякую, що прихистили мене, та Вайлен вже повернувся. 

— Вайлен це типу твій брат? — запитав Макс. Дивно, спочатку я подумала, що він дурний ідіот, виходячи з його поведінки на вулиці. Та за ці пів години чоловік змусив мене змінити думку. Він скоріше недалекоглядний, але веселий і простодушний. 

— Це типу її хлопець, — посміхнувся поряд із ним Даміан, дивлячись на мене. Він підколював, і вже зовсім не вірив у наші стосунки з моїм сусідом, однак я лише знизала плечима й посміхнулась у відповідь. Це не було так важливо, аби вносити ясність.