Розділ 5

Даміан

Презентація не пройшла нудно. Насправді мене дуже повеселила розмова із Марою, тому я вже точно не був нудним, розповідаючи про відділи у банку, можливості розвитку й прекрасні перспективи. Доказом мого шикарного виступу була черга зі студентів, що залишали мені свої анкети. Треба лише дочекатись, доки всі вони опиняться у мене, і тоді можна буде забиратись звідси. Дивно, та я, навіть знаючи, що вона не прийде, все одно чомусь виглядав її в кожній дівчині, що підходила до стола. 

Раніше я не дозволяв собі забагато думати про ту ніч. Вона була чудовою. Трясця, спитайте будь-якого хлопця, чи хоч одна дівчина наважувалась фліртувати з ним першою. Спитайте, чи хотів би цей хлопець, щоб дівчина проявила до нього ініціативу. Отож, Мара тоді підняла мою самооцінку до небес. Але, оскільки буквально через кілька днів після того Сесилія зажадала перемирʼя, я, як пристойний хлопець, намагався менше думати про іншу дівчину, якою б чарівною вона не була. Тим паче, що Мара ще тоді чітко виставила кордони: одна ніч, жодних обовʼязків. 

Та зараз я вже міг дозволити собі такі думки. 

Однак, щойно покинувши університет, зайнявся більш корисними справами — мій телефон вже розривався від повідомлень від батьків і Лідії. Виходячи з навчального корпуса й гортаючи їх, я аж на мить уявив себе знов сімнадцятирічним. 

Мама: “Тато сказав, ти обираєш машину. Не забудь, Лідія собі якраз міняла авто того року у Скофʼї, вона може тобі порадити гарний салон”

Мама: “Це зекономить тобі купу часу”

Лідія: “Як тобі цей варіант? Вона зручна й компактна, і вартість адекватна.”

Перейшовши за посиланням, я зітхнув. Вона була жахливого коричневого відтінку, що викликав дурні асоціації, древня як світ і маленька! Я буду виглядати як чоловік, що викрав машину у дитини.

Наступне повідомлення сестри викликало усмішку на моєму обличчі.

Лідія: “І доки ти не написав нічого щодо кольору, поглянь на характеристики”.

Нижче окремий скриншот із сайту з характеристиками — вона знала мене достатньо добре, аби розуміти, що я не перейду за посиланням знову. Шкода, що при цьому все одно була надто вперта й рекомендувала варіант, котрий, сама розуміла, я не оберу. 

Від тата на мене чекало просто сім посилань на машини з різних салонів. 

Я люблю свою сімʼю. Але іноді їхня жага брати участь у всьому мене дещо виснажувала. Й не тому, що турбота мені неприємна, а тому, що деякі рішення мені цікаво приймати самостійно, обирати самостійно, а не влаштовувати цілий родинний збір з цього приводу, потім доводити раціональність власного вибору й перепрошувати кілька днів перед тими учасниками зборів, чиї варіанти я не відібрав. 

Однак, навіть ураховуючи тактовне ігнорування родичів, тобто мінімізуючи затрачений час на ще купу переглядів машин, це зайняло багато часу. Більше, ніж було заплановано на початку. І все ж, нарешті я став щасливим власником прекрасної нової синьої мазди. Макс, мій друг, що допомагав мені з оформленням документів, приїхав забирати машину зі мною. Коли він всівся у крісло поряд з коробкою пива, я здивовано поглянув на нього. 

— Хіба це не свято? — спитав друг. — Ненавиджу бюрократію і радий, що нарешті ти можеш просто забрати свою машину. А тепер поїхали!

Я розсміявся, спостерігаючи, як Макс опускає пиво під ноги й потім розвалюється у кріслі, склавши руки під голову. Немов це він купив машину і водія разом із ним. Що ж, я і сам не проти сьогодні побути водієм. Навіть не дивлячись на сніжну погоду, з годину ми покатались по місту. Макс використовував перевагу бути пасажиром і відкрив першу склянку ще у машині.

— Ей, чуваче, тут не пʼють і не курять.

Макс від мене лише відмахнувся. 

— Ми ж все одно вже додому.

Однак, він скоро знайшов іншу розвагу, намагаючись відвернути мене на дівчат.

— Диви, які гарні. Може підвеземо парочку? 

Я дозволив собі лише мить поглянути, куди він там дивиться, й потім сфокусувався на дорозі.

— І що б на це сказала Марʼяна? 

Мій друг відсьорбнув ще пива. Макс міг здатися безвідповідальним підлітком, і десь це таки ще було правдою, хоч йому вже й двадцять пʼять, однак хлопець насправді був розумним і за цією безвідповідальністю ховав свої страхи та мрії. Марʼяна була його першою і єдиною дівчиною. Він бігав за нею ще з середньої школи, смикав за коси, малював бридкі малюнки у її зошитах — тобто, робив все те, що для хлопців є зізнанням у почуттях, а для дівчат приводом думати, що ми аборигени. Але якимось дивом, Марʼяна таки закохалась у нього. Вони разом вже десять років. Дивлячись на їхню пару, я і сам сподівався побудувати подібні стосунки. Але чим закінчились мої, всім вже і так відомо. Але ми зараз не про те. Макс точно не кине Марʼяну заради підвезти якихось ціпочок додому.

— Вона б оцінила. Я ж не для себе, для тебе стараюсь! — посміхнувся хлопець. Ми з ним однолітки, але я зараз почував себе стариганом на його фоні. 

— Тоді нащо дві?

— Щоб в тебе вибір був.

Я засміявся. Не стримався. В голові промайнули образи Сесилії і Яни. Багатійки, що була милою маніпуляторкою, й дівчини, що запросто могла залякати купу хлопців одним лише поглядом.