Розділ 3

Даміан

Повернення до цивільного життя виявилось не таким блискучим, як очікувалось. Ну, тобто, я не чекав на вечірки, не чекав, що кожна моя хвилина буде зайнята чимось захопливим, однак звичайна робота у банку виявилась навіть трохи… Нудною? Я відклав папери, від яких вже в очах свербіло, і закрив рукою обличчя. Добре, що я у цьому кабінеті працюю один, інакше мій знуджений вигляд міг би демотивувати цілий відділ. 

На жаль, моїй сестрі було плювати на такі поняття як власний простір і все що з ним повʼязано. Тож, почувши жіночий сміх, я прибрав руку від обличчя й вирівнявся у кріслі. Моя сестра, Лідія, стояла у дверях у класичних штанах і сорочці. Світле, таке як і в мене, волосся зібране в охайний хвіст. Цій дівчині як нікому личило працювати у банку. А ще, лише їй вдається бути о восьмій ранку такою життєрадісною.

— Ти сьогодні рано, — помітила вона, зиркнувши на свій годинник. — Відділ відкривається лише за годину. Пішли, ще встигаємо на каву.

— А чого ти так рано? — спитав, підводячись на ноги. Сестра знизала плечима. 

— Аби ти не надто сумував, звісно ж.

Лідія була тією, хто допоміг мені з працевлаштуванням. Настільки була щаслива тому, що я нарешті повернувся. Коли йшов до армії, сестра оголосила татові справжню війну, бо він “навʼязав ідіотські думки”, “живе у своєму світі”, “розв'язує проблеми як допотопна людина і вчить тому ж власного сина” і багато іншого. Тато все одно пишався мною і казав, що я справжній чоловік, адже пішов до армії. Сестра казала, я придурок, бо міг витратити час на щось набагато ліпше і безпечніше.

Досі не знаю, хто з них правий. 

Мабуть, певною мірою обоє. 

Я купив кави та ми зупинились за кутом будівлі. Тримаючи в руці стаканчик, Лідія дістала сигарету. Помітивши мій осудливий погляд, подивилась на мене з викликом. 

— Хочеш мені щось сказати? — спитала вона, немов запрошуючи до суперечки. Я пирхнув. Ось воно. Коли ви діти, старші завжди намагаються домінувати. Коли виростаєте… Старші все ще намагаються домінувати. Навіть якщо різниця у вашому віці складає лише півтора року.

— Викинула б ти цю бридоту, — сказав, спостерігаючи, як вона запалює цигарку, а потім, зробивши затяжку, ковтає кави. 

— Хіба ти сам не курив в армії?

— Не всі в армії курять.

— Я думала, без цього туди не приймають.

Я закотив очі, однак перш ніж встиг відповісти щось на її недотепну спробу пожартувати, Лідія сказала дещо неочікуване:

— Сесилія вчора писала.

Ну нічого собі. Моя дівчина, тобто, колишня дівчина, написала моїй сестрі! Якесь диво, адже здається, це було вперше за ті чотири роки, що ми з нею зустрічались. 

— І що писала? — спитав неохоче. 

Не знаю, як до цього ставитись. Сесилія вчора була досить категоричною та однозначною у своїх бажаннях. Моя сестра кілька секунд дивилась на мене, намагаючись немов з одного лише виразу обличчя зрозуміти, що я там собі думаю.

— Ти спав із Яною? Тією своєю подружкою.

Насправді в мене є лише одна подружка і вона зараз стоїть прямо напроти й дивиться на мене з засудженням в очах. 

— Ну, може, трошки, — неохоче визнав. Лідія була єдиною, хто знав подробиці мого життя, але набагато гірше було те, як моя сестра ставилась до зради у будь-якому прояві. Засудження в її погляді перетворилось на гнів. 

— Трошки?! — вигукнула вона. Побачивши розгублений погляд випадкового перехожого позаду нас, Лідія взяла себе в руки. Однак погляд її не вщух. — Ти знущаєшся? Наступного разу, коли захочеш сказати “трошки переспав”, згадай про Соню! Може її батько думав так само, і може, вважав що від “трошки переспав” діти не народжуються!

Я опустив очі. Використовувати проти мене племінницю було не чесно. Я точно не був таким мудаком, як колишній Лідії. Принаймні ніколи не зраджував матері своїх дітей і не кидав їх. У мене немає дітей. Я добре дбаю про це. 

Мені не дуже хотілось ділитись подробицями нашого розставання з Сесилією, але ще більше не хотілось бути мудаком в очах сестри. Тому розповів їй все як є. 

— Що ж, — здихнула дівчина, викинувши недопалок й пустий стаканчик з-під кави. — Це, звісно, плюсів тобі не дає, але все хоча б не настільки бридко, — погодилась вона. 

Лише тепер я зітхнув з полегшенням. Кажу ж, Лідія моя найліпша подруга. Її думка для мене і справді важлива. 

— Ніколи не думав, що з дівчатами може бути так важко.

Сестра знизала плечима, кинувши на мене короткий погляд. Потім нахмурилась й підійшла ближче, якось дивно розглядаючи мене. 

— Ну, може, ти й правий у тому, що Сесилія… Вона не з нашого світу. Багаті проблеми, багаті примхи. Тобі було з нею важко. Доки вона була підлітком — це ще не було так помітно, але зараз… Ти змінився, і вона змінилась. Але, все ж це не привід зраджувати. Це що, сивина?

— Не міг же я зателефонувати й сказати їй, що бачив на фотці в інсті, як вона лижеться зі своїм другом й тому збираюсь тра… Що?! Сивина?! Де?!

Лідія розсміялась і висмикнула волосину з моєї голови.