Розділ 1

Даміан

Віскі в моєму стакані мало гидотний присмак. Такий самий, як і розмова із дівчиною, що відбулася кількома годинами раніше. 

Сесілія здавалася дуже милою й тендітною дівчиною ззовні. Багатійка, що шукала чогось справжнього, а не удавань й маніпуляцій, пошуку вигоди й інтриг. Мабуть, просто не варто було на це вестись від самого початку. Люди не міняються. Людині, котра бачила приклад лише подібних стосунків, нізвідки знати про те, якими вони можуть бути ще. Тож, мабуть, це не вина Сесилії. Вона просто такою народилась. А може, я так виправдовував власний вчинок, бо ж виставив себе козлом, а її — жертвою. Згадав, як дівчина холодно посміхнулась, підіймаючи на мене свої великі оленячі очі. Я знав її достатньо, аби розуміти, коли вона вмикає своє альтер его — сексуальну світську левицю. 

— Нічого не хочеш сказати мені? — вона спитала тихим голосом, та все одно були чутні нотки злості. Немов саме я образив її до глибини душі своїм мерзенним вчинком. Сесилія глянула на мене, немов зараз заплаче. О, знаючи її, це дуже ймовірно.  

І саме тут я й завагався. Знав, що зараз полетять звинувачення у мій бік, та все одно не міг визначитись з вибором. Вона діяла як той хижак — відчувши вагання, накинулась на мене одразу:

— Ти виявився таким же, як і вони! — вигукнула своє звинувачення, миттю розплакавшись. Нижня губа її затремтіла. Ненавиджу дівочі сльози. Забагато маніпуляцій з ними, і доказ тому — я, що опиняюсь у цьому становищі вже вдруге за тиждень.  — Я на тебе чекала, а ти! Трахав там свою подругу, й вважаєш, що можеш так усміхатись мені?! Це нормально?! Ну так, я ж була тут, у Скофʼї, а ви там, за тисячу кілометрів! То що, зрада на відстані не вважається зрадою?! 

Я важко здихнув, потираючи пальцями заплющені очі. Насправді думав, зможу витримати всю розмову, але фізично відчув, як сили залишають мене. Ну звісно, Сесилія була в курсі. Я навіть не здивований. Не після того, який скандал вчинила мені Яніна, вищезгадана подруга, з якою я мав намір розійтись на гарній ноті, щойно мій військовий контракт закінчився. Яна дізналась, що я не продовжую його й повертаюсь до цивільного життя. Як мені вдалося зрозуміти з контексту, вона очікувала щось типу весілля, дітей й довгих років разом. Що було дуже дивно з її сторони. Правда. Адже я жодним вчинком не давав зрозуміти, що зацікавлений у чомусь ще, окрім, власне, сексу. І можливо, це було виключно через те, що я був до біса злий, а Яна тільки й чекала, що я зверну на неї увагу. Слухаючи верески Сесилії, зробив ще одну помітку — ніколи більше не вестись на дівчат, що самі полюють на тебе й всім виглядом дають зрозуміти: тільки поклич, і вона піде. 

— Ми можемо піти до психотерапевта, — запропонував, знизуючи плечима. Насправді не знаю, нащо мені це. Так, Сесилія мені все ще подобалась, не дивлячись на все, що трапилось за останні кілька місяців. Можливо, десь в душі вона була все ще небайдужа мені і я був би готовий попрацювати над собою. Однак, від неї вимагалось би те саме, оскільки я точно не готовий поринати за нею у світ багатіїв і їхніх забобонів. 

Проте дівчина, почувши це, лиш розсміялась мені в обличчя крізь сльози. Є дівчата, котрим сльози личать — вони стають немов ті янголи, й хочеться їх пригорнути до себе та обіймати доти, доки вони не заспокояться. Сесилія до цих дівчат не належала. Її обличчя вже набрякло й покрилося червоними плямами, роблячи її істерику ще більш жахливою. 

— Психотерапевта?! Та ти знущаєшся з мене, Даміане! — Сесилія розвела руками, пропалюючи мене поглядом почервонілих від сліз очей. — Думаєш, твій психотерапевт виправить всі твої грішки? Це не чарівна паличка, Даміане! Не можна зраджувати, вбивати, а потім просто повертатись до психотерапевта й забувати все, що творив!

До біса — це було образливо. Вбивати, а потім просто йти до лікаря — вона несповна розуму таке казати. Не має на це жодного права. Для неї армія прирівнюється до війни, чи що? Однак Сесилія, здається, просто вирішила мене добити:

— Пішов ти, Даміане. Ти, твоя подруга і твій довбаний психотерапевт. 

Вона граційно розвернулась на своїх високих тонких підборах й пішла. Лише зараз я помітив, що на ній був один з нарядів “я кину його, й тоді він помітить, що втратив”. Сесилія точно прийшла сюди, подумки вже все вирішивши, коли я й справді мав сподівання на те, що гарний психотерапевт може допомогти нам пройти через це. Розумію. Я був на службі, вона тут сама. Їй хотілося розваг, й мені також. Та я дозволив дівчині піти, обливши мене брудом, й нічого не сказав про ту кляту фотку в інстаграмі, що бачив за кілька хвилин до того, як вперше поцілуватись із Яною. 

Відпив ще віскі, обмірковуючи, чи вірно вчинив. Жахлива звичка — вона пішла, і я точно не буду за нею бігати. Нехай думає, що перемогла. Що вона — ангел у плоті, а я безстидний зрадник і козел. Буду джентльменом й дозволю Сесилії так думати, опускаючи незручні їй деталі.

Гучний стукіт десь у підʼїзді перервав потоки жалості до самого себе. Здається, щось впало й можливо, розбилось. Я б не звернув на те уваги, якби схожий звук не повторився знов. З шумом поставив стакан з віскі на стіл й пішов перевірити, що там трапилось. Невже день, що так розізлив напочатку, має дратувати до кінця? Відкривши двері, я на мить застиг, не одразу розгледівши причину галасу. Кілька великих коробок одна на одній біля дверей навпроти загороджували вид. Як тут з-за них зʼявилась каштанова дівоча маківка. Тонкі руки обхопили верхню коробку й дівчина розвернулась до дверей, ледь утримуючи вагу. Занесла коробку у квартиру навпроти. Ще дивлячись на її спину, вловив щось знайоме. Та коли вона повернулась за іншою коробкою і я побачив обличчя дівчини, то не витримав й пирхнув. Вона зупинилась й підняла очі на мене, щойно помітивши.