Розділ 6

— Нє-а! Ніякого міста, принцесо! — Домовий впевнено встав з-за столу і пішов до гардеробу.

Потягнувшись до верхньої полиці, дістав велику коробку. — Ось! — поставив її на стіл перед гостею.

— Що це? — не зрозуміла жінка.

— Продовжимо дитинство згадувати сьогодні! — Домовий обережно відкрив коробку, розмотуючи маленький пакуночок. В його руках заблищала скляна червона куля.

— Яка красива! — захоплено вигукнула Ніна. — Де ти взяв її?

— Ці іграшки прикрашали щороку ялинку, яка стояла в дідовій хаті... — очі Кузьми світились радістю. — Я зберіг їх... Але жодного разу не користувався, бо вони старі і не дизайнерські, не пасували до модної міської ялинки...

— Шкода... — жінка взяла іграшку з рук господаря, роздивляючись. — В ній видбивається щасливе дитинство... — замріяно дивилась на своє відображення в дзеркальному покритті.

— Допоможеш прикрасити ялинку? — запропонував Кузьма. — З мене мандарини! — усмішка ховалася в густій бороді чоловіка.

— Гаразд, — Ніна погодилась, згадуючи, як чекала свята й подарунків в дитинстві.

Кожного року вона загадувала одне й те ж саме бажання. Її дитяче серденько бажало друга. Маленького, пухнастого з чорним мокрим носиком... Але батьки були невблаганні. Кожного Різдва Ніна отримувала цукерки та іграшку, а от справжнє бажання жодного разу не здійснилося. Дівчинка виросла, а бажання так і залишилось в дитячих листах до Миколая...

— Я в душ і переодягнуся, — жінка зникла за дверима спальні.

Кузьма, тим часом, вийшов з будинку та взявся розчищати доріжки, які за ніч засипало снігом. Коли ввійшов у будинок, його чекала яєшня, приготовлена Ніною.

"Ось воно щастя!" — промайнула думка в голові Домовго. Затишна атмосфера, аромат смачної їжі, щира посмішка і спокій. Домашнє тихе щастя...

Усміхаючись до себе, Домовий проковтнув сніданок, дякуючи Ніні за турботу.

— А тепер до справи! — потер долоні Кузьма та підхопив коробку з ялинковими прикрасами. — Мій верх, а ти де дістанеш, гаразд?

— А я в дитинстві любила чіпляти іграшки на найвищі гілочки, — надула губи гостя. — Мене тато садив на шию і подавав мені кульки, а я розвішувала їх.

— Ги-ги! Зрозумів! — очі Кузьми спалахнули іскорками.

Не довго думаючи, Домовий поставив коробку на стіл, а потім, підхопивши тендітну фігурку Ніни, всадив її собі на шию.

— Ой! Відпусти! Що ти робиш?! — запищала налякана жінка неочікуваними діями Кузьми.

— Повертаю тобе в дитинство, принцесо! — чоловік однією рукою притис ноги Ніни до себе, утримуючи її, а іншою рукою подав червону кулю. — Вішай!

Гостя слова не встигла вимовити, як їй в руки тицьнули ялинкову прикрасу, спонукаючи до дитячих розваг.

Прикрасивши ялинку зверху, Домовий спустив жінку додолу.

— Далі сама, — кивнув на ялинку, — мушу відійти на пару хвилин.

Кузьма побачив у вікно, як до будинку під'їхало червоне авто нічного співрозмовника. 

Ніна, розвішуючи іграшки, помітила, як Кузьма швидкими кроками здолав відстань від будинку до воріт та забрав з рук прибулого велику рожеву коробку. Заглянувши всередину, він розсміявся.

Доки чоловік розмовляв біля воріт з незнайомцем, жінка встигла вивішати всі прикраси та сховати залишки упаковки іграшок до гардероба.

У дверях з'явилась кремезна постать з кумедною рожевою коробкою.

— Ніно, — ступив крок назустріч Кузьма, — сьогодні Різдво! Сьогодні день, коли збуваються найзаповітніші мрії! Ти наповнила мій дім тим затишком, якого мені так бракувало! Дякую тобі, принцесо!

Гостя стояла посеред кімнати, здивовано слухаючи монолог чоловіка та спостерігаючи, як у руках

Домового оживає коробка. Вона ворушилась. Ніна ловила очима кожен рух, слухаючи слова господаря будинку.

Кузьма присів навпочіпки перед Ніною.

— Принцесо, відкривай!

Жінка обережно обхопила долонями кришку коробки, знімаючи її. З коробки на неї дивились маленькі чорні, немов поліровані ґудзики, очі. В долоню уткнувся мокрий холодний носик...

По щоках Ніни покотилися краплини щасливих сліз. Вона сіла на коліна і обхопила долонями пухнастого білого песика.

— Моя дитяча мрія! — жінка притискала до себе малого крутька, який намагався лизнути її.

— Різдво, як-не-як, принцесо! Ги-ги! — тепло розлилося в грудях Кузьми, зігріваючи кожну спраглу клітинку.

                                                                    Кінець

***

Ось і завершилась ця різдвяна історія знайомства)

Дякую за прочитання та коментарі, дуже приємно читати про ваші враження та емоції! 

Щоб не загубити мою авторську сторінку, раджу підписатися на Софі Волар.

Якщо вам сподобалась історія, подаруйте книзі сердечко. Вам не важко, а мені дуже приємно ❤️

Бажаю світлих та щирих зимових свят! Теплих та радісних знайомств! ❤️

До оповідання є візуали в моєму телеграм-каналі t.me/SofiVolar.

А ще запрошую прочитати мої книги :

— НОН-СТОП;

— НА МЕЖІ СПОКУСИ;

— РІЗДВЯНА ЦУКЕРКА.