Розділ 5

— Рус! Я знаю, котра година! Знаю! — Кузьма торочив у слухавку, перебиваючи знайомого. — Ні! До ранку не міг потерпіти!

Пояснивши, що саме йому потрібно, Домовий заспокоївся, отримавши позитивний результат від розмови. Отже! Одне питання вирішив! Друге почекає до ранку.

Зручно вмостившись, чоловік нарешті заснув.

Ніч скінчилась набагато швидше, ніж очікував Кузьма.

Ледь продерши очі від сну, він швидко прийняв душ і на ходу влив у себе порцію міцного еспресо.
Намагаючись не розбудити Ніну, Домовий залишив будинок і виїхав з двору. В голові крутилась ще одна нав'язлива ідея. Він хотів встигнути все зробити, доки Ніна спала. Хотілося подарувати їй той самий затишок, який він відчув ввечері поряд з нею.

Позашляховик без проблем здолав кілька кілометрів засніженою лісовою дорогою, наближаючись до лісництва.

Будинок лісника слугував не лише житлом. Маючи два окремих входи, вміщував у собі помешкання та офіс, де лісник працював.

Заскочивши на ґанок, Кузьма затарабанив у двері.

— Йду! — почувся заспаний голос за дверима. — Кого це принесло в таку рань? — бурчав сердитий чоловік, відчиняючи. — О! Кузьма! Якого дідька так рано?

— Пилиповичу, пече прямо зараз! — випалив Домовий, височіючи на ґанку.

— Кузьма! Ліс буде після свят! Вспокойся! — гаркнув лісник.

— Я не по ліс сьогодні! Мені ялинку потрібно! Велику! — тупцював на місці, як мала дитина, дорослий чоловік.

— І через це ти мене о шостій підняв з ліжка? — Пилипович покрутив пальцем біля скроні. — Здурів чи що?

— Не здурів, але починаю божеволіти, ги-ги! — тараторив Кузьма.

— Он всі стоять! — лісник махнув на притрушений снігом рядочок ялинок, завбачливо підготовлених до продажу заздалегідь. — Обирай, яку хочеш!

Кузьма зістрибнув з невисокого ґанку прямо в сніг, брьохаючись навпростець до ялинки, яку вподобав здаля.

— От дивний! — Пилипович пішов в хату одягатися.

Кузьма обдивився обрану ялинку, струсивши сніг. Ось вона! Така, як в дитинств! Така ж велика та пухнаста, як у діда була.

— То що, підходить? — лісник, взявши віника, обмітав вікна робочої машини. — Вантаж її в прицеп, завезу!

— Я швидко! — Домовий звалив на плече лісову красуню і обережно переніс до машини лісника.

— Куди везти? В місто? — уточнив Пилипович, ховаючи купюри в кишеню.

— Ні, до діда! — Кузьма спрямував лісника за адресою, сідаючи за кермо позашляховика.

Дорогою додому чоловік наспівував дитячу пісеньку, яку вчора згадали з Ніною. Під неї все дитинство кружляли навколо ялинки, тримаючись за руки.

Загнавши у двір машину, Домовий повернувся до Пилиповича, допомагаючи вивантажити свій скарб.

Ніна прокинулась від шуму у вітальні і, замотавшись пледом, вийшла зі спальні. В домі пахло свіжим морозним повітрям і хвоєю. Біля панорамного вікна, відчиненого навстіж, височіла жива ялинка близько двох метрів заввишки і кремезна постать Кузьми.

Жінка спостерігала, як Домовий дбайливо встановлював ялинку, не помічаючи глядача. Зачинивши вікно, Кузьма повернувся і помітив кокон із пледу, з якого стирчали босі ноги та ніс гості.

— Хотів зробити сюрприз тобі, а ти мене спіймала на гарячому, ги-ги! — чоловік підійшов ближче. — Давно підглядаєш, принцесо?

— Як ти у вікно влізав не застала, — усмішка засяяла на вустах Ніни. — Пахне дитинством! Ностальгія... — замружила очі гостя.

— Каву будеш, принцесо? — Кузьма бадьорий від ранкової прогулянки, чекав відповідь.

— Угу... — Ніна потупцяла босими стопами по кахельній підлозі до столу.

Аромат кави, змішався зі свіжістю морозного повітря та запахом живиці. Жінка спустила плед з плечей та торкнулася порцелянової білосніжної чашки, насолоджуючись ароматом.

Телефон Кузьми завібрував на гранітній столешні вхідним дзвінком.

— Не сплю! Привіт! — привітався чоловік, піднявши слухавку. — Так, вдома! Чекаю! — Кузьма задоволено потер долоні, поклавши телефон на стіл.

— Мені ніяково... — Ніна знітилась, роблячи ковток кави. — Я звалилась тобі, як сніг на голову...

— Ги-ги! Рожевий сніг! — Кузьма, попри свої значні розміри та густу бороду, тішився, як дитина.

— Відвезеш мене в місто? — соромлячись, запитала жінка. — Не хочу тобі псувати плани на Різдво, таке свято сьогодні...

***

Любі мої читачі!

Вітаю вас на сторінках моєї нової книги та бажаю приємного читання!

Щоб не загубити оповідання, раджу підписатися на авторку та додати книгу в бібліотеку.

А якщо вам сподобались герої, єто подаруйте їм сердечко)

 Вам не важко, а мені буде неймовірно приємно)

Ваша Софі Волар ❤️