Розділ 3

Будинок виявився зовсім невеликим — кухня, їдальня і вітальня були об'єднані і створювали єдиний простір. Одна спальня з ліжком та ванна кімната. Все.

Увагу Ніни привернув камін. Він розміщувався поміж двох високих панорамних вікон, впираючись димоходом у скошену стелю. Весь простір будинку обмежувався лакованими стінами з шліфованого бруса. Двосхила стеля натякала на те, що у будинку відсутнє горище. Отже наявність таємниць та павуків була виключена, як і казав господар.

— Цікавий дизайн... — прошепотіла жінка, оглянувши будинок.

— Сам придумав, сам побудував! — з деякою дозою вихваляння заявив чоловік. — Подобається? Правда? — уточнив Домовий.

— Правда...

— Роздягайся, будемо знайомитись ближче! Ги-ги! — господар дому кивнув на відчинені двері гардеробної, ховаючи усмішку в густій бороді.

— Звучить неоднозначно... — Ніна насторожилася, заглянувши в невеличку чи то шафу, чи то комірчину.

— Та нема там павуків, чесно! — знявши чорну коротку дублянку, пожартував Домовий.

Ніна перебувала в стані, коли не розумієш, що відбувається. Якось так складалися події, що вона й злякатися сильно не встигла. Атмосфера, яка оточувала цього дивного чоловіка, випромінювала спокій та затишок.

Але ж на душі шкребли кішки від образи на чоловіка, від зради, від бруду, що виливався з рота його коханки...

Можливо, за інших обставин, Ніна б перелякано верещала та намагалася втекти від здоровезного незнайомця, який виглядав, як ведмідь. Та чомусь зараз вона просто відпустила страх. Гірше вже не буде. Якби мало бути, то б ніхто перед нею не розводив балачки та не проводив екскурсій будинком.

Остаточно опанувавши себе, Ніна розщібнула пуховика і віддала його Домовому. Стягнувши пухнастого шарфа, зіщулилась. В домі було не надто тепло.

— Накинь шарф на плечі, — чоловік потягнув за пухнастий кінець тканини, — зараз ввімкну опалення,  щоб прогріти будинок.

Ніна вмоталася по самий ніс і притулилась спиною до стіни, чекаючи подальших дій Домового.

Чоловік наповнив чайник водою і ввімкнув кнопку. На столешню впали блакитні промені, підсвічуючи скляну поверхню чайника.

— Чорний, зелений, ромашковий, м'ятний, чебрець? — Домовий перерахував різні види чаю, пропонуючи обрати.

— М'яту давайте... Заспокійливе мені не завадить сьогодні... — Ніна іронічно посміхнулася, а в очах знову заблищали краплини.

— Принцесо, давай на ти? — чоловік обдарував її теплим співчутливим поглядом, помітивши сльози, що от-от мали покотитися по щоках жінки.

— Угу...

— Ну раз ти не проти, — Домовий дістав з полиці дві великі червоні чашки з написом "Merry Christmas" і всипав заварку, — то може скажеш, як звуть тебе?

— Ніна... — ледь чутно мовила гостя.

— О, незвичне ім'я для нашого часу! — вигукнув Домовий. — Кузьма! — простягнув широку долоню Ніні.

Жінка поклала свою тендітну кисть на "лапищу" Домового. Тепло від його шкіри моментально зігріло холодні пальці гості.

— Так і в тебе ім'я не надто поширене! — нарешті в очах Ніни промайнула тінь усмішки.

— На честь діда! — господар дому зняв киплячого чайника та залив чашки по вінця, наповнюючи приміщення приємним ароматом міцного чорного чаю та м'яти.

— А чому Домовий? — цікавість взяла верх над думками Ніни.

— А мультика пам'ятаєш? Отого про бабу Ягу, про домовичка бруднючого? Його Кузею звали. А ще я будівельник. Будую житло. В основному заміські дерев'яні будинки. Ось така суміш ховається під моїм прізвиськом! Ги-ги! — весело пояснив Кузьма.

— Ніно, слухай! Я ж тебе майже викрав! — спохватився Домовий. — Тебе ніхто не чекає? Ти ж десь їхати зібралася? Он валізу яку тягнула!

— Вже ні... — сумно видихнула жінка. — Мене зрадили... Я стояла обабіч дороги і не знала куди йти і що робити...

— Ого! — очі Кузьми стали ще більшими від здивування. — І хто ж це в нас такий мудак, щоб образити принцесу?

— Колишній чоловік... — Ніна підійшла ближче й обхопила долонями чашку, гріючи руки.

— Обережно! Окріп! — Кузьма торкнувся вказівним пальцем до руки Ніни, попереджаючи.

— Допомога яка потрібна? — він навис над жінкою, заглянувши в її очі.

— Ти вже допоміг... Підібрав мене в негоду. Ось чаєм зігрів... Дякую... — Ніна щиро усміхнулась, відчуваючи безпеку і затишок.

***

Любі мої читачі!

Вітаю на сторінках моєї нової історії та бажаю приємного читання!

Щоб не загубити оповідання, раджу підписатися на авторку та додати книгу в бібліотеку.

А якщо вам сподобались герої, то подаруйте їм сердечко. Вам не важко, а мені буде неймовірно приємно)

Ваша Софі Волар ❤️