Розділ 2

"Тікай!" — в голові запульсувала думка, яку підкинув інстинкт самозбереження. Ніна крутнулась на місці і ступила ще один крок від машини. Валіза видала пронизливий скрип і... І в самий вирішальний момент відлетіло коліщатко. Багаж перехилився на один бік, відмовляючись "тікати" з власницею.

— Вперта! — підхопивши Ніну за талію, чужі "лапища" підняли жіночу фігурку над землею і за кілька секунд всадили на сидіння позашляховика.

Доки жінка оговтувалась, її рожева валізка одним рухом опинилась на задньому сидінні машини. Дверцята захлопнулись спочатку за валізою, потім за Ніною. Шок скував тіло втікачки, утримуючи на місці.

— То куди тебе везти, принцесо? — широкі долоні стискали кермо, а Домовий чекав на адресу.

— Нікуди... — прошепотіла жінка, закриваючи обличчя долонями.

— Ей! Ти чого? — незнайомець торкнувся її плеча. — Я не ображу!

— Вже байдуже... — схлипнула Ніна, змирившись з долею... — робіть, що хочете...

Чоловік ковзнув поглядом по ній та скерував позашляховик на проїжджу частину.

Якийсь час вони їхали в повній тиші. Місто опинилося позаду, яскраве освітлення міста зникло, натомість звідусіль підкрадалась темрява. Між полів здіймалась негода. Дужчав вітер та шмагав дрібною білою крупою у вікна.

Ніна мовчала і дивилась вперед. Чи то від пережитого потрясіння, чи то від неочікуваного знайомства слова заклякли в горлі.

Двірники розчищали лобове скло, роблячи шух-шух зліва направо.

Домовий інколи поглядав на пасажирку, приховуючи зацікавленість. Погана погода вимагала сконцентрованої уваги на дорозі.

Ніна поринула в думки, повертаючись до того моменту, коли, переступивши поріг квартири, побачила Івана з коханкою в ліжку. А сталося це тому, що вона хотіла зробити сюрприз "коханому" і повернулась на день раніше з відрядження. Уявляла, як він зрадіє, повернувшись додому з роботи. Зрадів! Усі троє зраділи! Іван, його секретарка і звичайно ж Ніна...

Секретарка, не приховуючи щирої радості, облила Ніну словесним брудом і, накинувши хутряне манто на голе тіло, продефілювала до виходу.

Іван же ж, підскочивши на ліжку в чому мати народила, швидко натягнув на себе штани, щоб прикрити срамоту...

По щоці покотилась солона краплина, спонукаючи жінку стерти її. Вона здригнулась, помітивши, як позашляховик в'їхав на територію заміського будинку.

Аж тепер Ніна зрозуміла, що опинилася бозна де і бозна з ким!

"Ой-йо-йой!" — усвідомлення небезпеки замиготіло червоним ліхтариком, пробуджуючи паніку.

— Ми приїхали, принцесо! — перед Ніною стояв здоровезний широкоплечий і досі незнайомий чоловік.

Не дочекавшись від неї жодного слова, підхопив її, як пір'їнку, і поставив на мощену каменем та дбайливо розчищену від снігу доріжку.

— А-а... А де це ми? — Ніна витріщилась на густу стіну соснового лісу, який оточував територію будинку, починаючись одразу за парканом.

— Як де? — оксамитовий тембр чоловічого голосу доповнювали легкі нотки сміху. — Вдома!

— В кого вдома? — маленька постать у пуховику пристально дивилась на Домового знизу вгору.

— У мене вдома, принцесо! — він стояв поруч такий великий, що Ніна змушена була задерти голову, щоб побачити його очі. — Це моє холостяцьке лігво! Ги-ги, — вирвався смішок.

— Ви тут один мешкаєте? — набравшись сміливості, запитала жінка.

— Один... — якось надто тихо промовив Домовий, відвівши очі в сторону та уникаючи зорового контакту.

— Мені починати боятись? — насторожено запитала гостя.

— Павуків нема, принцесо! Ги-ги! — чоловік щиро засміявся. — Хочеш покажу?

— Я так розумію відмовлятися немає сенсу? — осміліла Ніна.

— Нє-а! — Домовий понишпорив у кишені і, діставши ключі, ступив крок до дверей будинку. Над входом одразу засвітився ліхтар, який, напевно, реагував на рух.

Власник прочинив навстіж двері, запрошуючи Ніну ввійти всередину.

— Заходь!

Озирнувшись у пошуках валізи, Ніна зробила крок вперед. Ще крок і ще один. Вона чомусь рахувала їх, запам'ятовуючи кількість.

— Речі я внесу згодом, а поки що покажу тобі моє скромне житло, — Домовий чекав, доки Ніна зайде в будинок. Зачинивши за нею двері, обійшов гостю, прямуючи попереду та розповідаючи де і що розміщено.

***

Любі мої читачі!

Вітаю на сторінках моєї нової історії та бажаю приємного читання!

Щоб не загубити оповідання, раджу підписатися на авторку та додати книгу в бібліотеку.

А якщо вам сподобались герої, то подаруйте їм сердечко). Вам не важко, а мені буде неймовірно приємно)

Ваша Софі Волар ❤️