Роз-діл Чотирнадцятий. Віко Скриньки

Кю опустив руки, він вражено дивився на моторошний силует, що своїми обрисами нагадував чоловіка в латах. Чаклун виглядав стурбованим у його очах мигнуло сяйво розуміння того, що сталося.

          — Ти проколовся Кю, не помітив, що я підмінив печатку закляттям порталу, який ти поставив тут щоби переміщатися між печатками, звичайно без перстня мені не хватило сил, аби перетворити його в портал для володаря, тому я замаскував його під фальшивку, на яку ти й повівся. Завдяки твоїй магії ти відкрив портал до Темного Магістра. Тож тепер ви зустрінетесь.

          — Не може бути, ти б не зміг, як? Яким чином ти зміг пробитися крізь бар’єр скриньки? Це неможливо. Зі скриньки налагодити зв’язок не можна. Це може лише той, хто її виготовив.

          — Виходить ти не такий великий яким видавався.

          Кю відступи до заду прикриваючи собою дітей та Кицю. Анатоль помітив край обличчя чаклуна, воно було зосереджене, повне напруги й зосередження. Хлопець насправді, за весь цей час, відчув справжній страх. Оця висока постать, темна, пульсуюча вселяла якусь безнадію і відчай. Від одного погляду на неї серце завмирало, а в грудях розходився бридкий холод.

          — Хто це? — спитав Анатоль, але вже наперед догадувався про відповідь.

          — Марко Рейдал, точніше те, що від нього залишилося.

          — Навіть будучи примарою він лякає, — прошепотів Анатоль і глянув на Лізу. Дівчина була блідою, як сніг, її очі широко розширилися та невідривно слідкували за силуетом. Його сестра виглядала так, наче вздріла привид, той, що так часто з’являвся в снах і зараз виявився реальним.

          — Що сталося Лізо?

          Дівчина, ніби очунялася від довгого сну.

          — Н-нічого, просто відчула дивний страх і холод у грудях.

          — Я також. Гидко, ге?

          — Ага. Дуже.

          Анатоль спробував стряхнути із себе наплив емоцій і міцно стиснув амулет. Відчув жар що йшов від нього тож трохи заспокоївся. Кю наготувався до захисту. Його очі уважно слідкували за тінню, що невмолимо приближалася до аркового проходу. Тепер у синіх очах хлопець не бачив і натяку на якесь розгублення. І взагалі, чаклун, ніби змінився, від нього віяло якоюсь силою, яка зовсім не пасувала до його чудернацького одягу. Навіть Ліза дещо заспокоїлась. На її щоки знову повернувся рум’янець.

          — О так уже краще, а то ти була схожа на простиню, яку замотали на манекен.

          — Ти не кращий, — відмахнулася дівчина і в її руці спалахнув синім світлом примарний меч.

          Тим часом Тінь пройшла в портал. Вона була зовсім не схожа на людину, більше нагадувала велику, але неймовірно чітку голограму.

          — Ну здоров, Теренсе, — почувся хрипучий, холодний голос. — Не скажу, що радий бачити тебе.

          — Це взаємно Марку.

          — Хто б сумнівався, після нашої останньої зустрічі, що ж ти сам так вирішив.

          — Ти холоднокровно вбив свого колегу й мого вчителя! Що я маю похвалити тебе? Скажи? — голос Кю віддавав таким ж холодом, як і в Темного Магістра, Анатоль зачудувався неймовірній силі, яка звучала в кожній ноті його слів.

          — Ох, та годі, Джонс сам обрав для себе покарання за те, що не хотів зробити для мене.

          — Нічого не потрібно було б робити, якби ти послухався мене багато років тому, коли тільки почав усім цим цікавитися. Але ти вважав, що будучи вчителем не повинен слухати свого, хай і улюбленого, але все ж таки учня.

          — Ти просто був юний і не розумів усього.

          — Вирісши я не змінив думку.

          — І це приносить мені багато смутку. Ти проявляв таку силу, поглинав усі знання якими я ділився, а тоді раптом вирішив стати добреньким.

          — Він просто налякався володарю, — єхидно кинув фразу Валко. — Дав задню.

          Постать зареготала.

          — Ти чуєш, а він правду каже? Справді? Страх? Не сміши мене, я бачив що ти міг робити, у тобі немає того страху, який притаманний простим людям. Ні, оця твоя маячня про добро й любов, ось що тебе забрало від мене.

          — Це чинники які роблять нас людяними Марку, те що ти так і не зміг зрозуміти.

          — Мені непотрібно все це, сила яку я відкрив єдино правильне джерело з якого потрібно черпати знання.

          — Знову ця пісенька Марку, але глянь куди тебе завела твоя сила, ти безтілесний дух, а щоби поговорити зі мною, ти використовуєш магічну проекцію. Ти зруйнував життя стільком людям, аби бути безвольною тінню?

          — Це безсмертя Теренсе, я не загинув, не втратив свого життя, хіба це не варте всього?

          — Таке існування? Ні.

          — Жаль Теренсе, мені дуже жаль. Та ти не помішаєш мені, у реалізації всіх задумів.

          — Я постараюся, дуже постараюся.

          — Тоді мені прийдеться вбити тебе.