Розділ Шостий. У Світі Скриньки

Перше, що відчула Ліза, як її ноги зіткнулися з землею. Від удару коліна в неї підкосилися, і вона беркицнулася на землю.

          Поряд звалився Анатоль.

          Над ними височіла постать Кю. Ліза повільно підвелась.

          — Що с-сталося? — спитала вона.

          Кю не відповів, він дивився кудись позаду дівчини. Анатоль також встиг підвестися, тож тепер налякано витріщався туди, де й чаклун.

          — Та що ви там та… — вона не договорила, бо обернулась і, нарешті, помітила те, що відбувалося в неї за спиною. Дівчина відчула, як її щелепа повільно відкрилася.

          Їхній будинок тепер змінився. Клумби троянд, що росли вздовж фасаду, наче ожили. Їхні колючі пагони тягнулися до стін і обмотували їх, наче плющ. Кущі ж розросталися та більшали. Зрештою вони обмотали весь дім і тепер він скидався на якийсь химерний, гігантський жмут трояндових гілок із великими настовбурченими колючками. Повсюди розцвітали квіти й розпускалися листя. Вони покрили весь будинок, лише димар стирчав у небо якимось гротескним, самотнім пальцем.

          — От же ж бляха! — вирвалося в Анатоля. — Та батько нам за це голови повідриває.

          — Ні, якщо ми з цим швиденько не впораємося, — бадьоро вимовив Кю.

          — Ш-швиденько, вам що тою телепортацією мозок вибило, — тремтячим голосом кинула Ліза. — Нашу хату обплели пагони троянд, які колись, мені ледве до коліна діставали. Ви, що збираєтеся вичаклувати гігантський серп?

          — Ні, — щиро зізнався чаклун. — Щоби це припинити нам доведеться забратися в середину дому.

          — Тобто, — вражено перепитав Анатоль. — там нема входу, зовсім. Як ми увійдем?

          Раптом Ліза різко рушила до того місця, де мав би бути вхід. Кю стривожено глянув їй у слід.

          — Ви куди юна леді? — спитав він.

          Ліза спинилася за метр від стіни з трояндового гілля.

          — Як це куди, ви ж казали треба попасти в середину, ну от я і збираюся це зробити.

          Ліза знову розвернулася, протягнула руку до гілки з колючками, та в останню мить Кю щось сказав і її рука зависла на півдорозі.

          — Щ-що ви зробили я хотіла розгор… — та вона не докінчила, Кю не встиг, навіть, рота відкрити щоби відповісти дівчині, за нього це зробив великий метелик. Він пролетів над розчепіреними пальцями дівчини й сів на пелюстку великої багряної квітки. Тієї ж миті, як його лапки торкнулися троянди, ними побігли колючки інію. За мить метелик покрився блискучими кристаликами морозу й повалився на землю.

          — В-він замерз? — вражено перепитав Анатоль.

          — Так, це захисне закляття скриньки, я ж казав вона захищатиметься, навіть, коли її розкриють.

          — Тобто торкнувшись її я б так само замерзла?

          — Так.

          — Японські маракаси, — прошепотів Анатоль. — А як же ми тоді потрапимо в середину?

          — Хм… є захований вхід, про який знає лише чаклун, що створив пастку. На наше щастя, ця скринька моїх рук діло. Залишилося лише знайти ключ.

          — Тобто?

          — Одна з цих троянд відкриває вхід. Її можна торкатись.

          — Одна з троянд? — Ліза витріщилася на Кю. — Та їх тут тисячі і всі однакові, як ми маємо знайти саме ту?

          — Уважно шукати, — безтурботно сказав маг, і почав пильно придивлятися до квіток. Він підняв руки вгору так, неначе здавався невидимому ворогу, і почав шепотіти довге закляття. Воно скидалося на якесь мелодійне шепотіння, ніби старий маг мугикав древній відомий йому мотивчик.

          — І що ми маємо побачити? — розгублено сказав Анатоль. — Караоке стрічку? Чи мікрофон?

          Кю на мить спинився і глянув на хлопця.

          — Моє закляття відкриває вхід, усі бутони починають сяяти, бачиш? — він вказав пальцем на квітку біля свого обличчя. І тепер Анатоль побачив, що її пелюстки набули холодного, синьо-білого світла.

          — Потрібна нам квітка світиться блідо-рожевим, і на її пелюстках є тавро з закляттям, торкнувшись якого ми відкриємо вхід у середину.

          — Ну це суттєво спрощує завдання, — іронічно пирхнула Ліза.

          — Якщо просто зможу увійти я, то так само просто увійде і ворог. Тому давайте шукати потрібну нам квітку.

          Діти почали оглядати квітки, але всі миготіли холодом і настовбурчувалися голками. Їх уже почав охоплювати відчай, коли Кю раптом весело вигукнув. Анатоль і Ліза підбігли до чаклуна. Той стояв вказуючи своїм пальцем на маленьку, непримітну квітку біля самої землі.

          Троянда сяяла ніжним рожевим блиском. На одній із пелюсток горіло кругле тавро, у якому між собою переплелися дивні древні руни. Навколо них, обідком, бігли дрібненькі написи химерною, невідомою дітям мовою. Сама квітка була повністю без колючок і листя, росла вона не з гілок, а прямо з землі.