Глава 1. Початок

Юля 

—  Сонце!  Збирайся швидше, нам за 20 хвилин виїжджати.  — крикнув мені голос із кухні.

 — Вже йду. 

 У передчутті свого відпочинку я збираю валізи.  І думаю, як чудово я проведу час, у компанії Максима — моєї улюбленої молодої людини.  

Ми знайомі з 11 класу.  У школі ми зовсім не спілкувалися, але згодом ми зустрілися на загальній тусовці.  

Після закінчення якось усе почалося.  Ми зустрічаємось півтора роки.  А півроку тому ми стали разом жити у маленькій затишній квартирці.  Ми планували спільний відпочинок дуже давно.  І саме нещодавно, після мого випуску з університета, ми вирішили, що відкладати далі не можна.
 

І мені не віриться, що через кілька годин ми разом проводжатимемо барвистий захід сонця на узбережжі моря. 

 — Ну, все виходимо.  Таксі вже чекає.  — Максим зайшов у кімнату нечутно, і я трохи злякалася.

 
— Добре.  Я вже готова.  

Ми вийшли з дому, і одразу ж сіли у таксі.  Під'їхавши до аеропорту, ми розплатилися з таксистом, взяли валізи та зайшли всередину.  Аеропорт був дуже красивим, великим та просторим.  Запитавши деяких людей, ми пройшли всі стійки і за півгодини ми сіли в літак.  
 

2 години позаду 

—  Невже ми в Туреччині?  — радісно їжу я.

  — Так, життя моє, ми в Туреччині.  — обнявши мене прошепотів Макс.  — Ну, пішли в готель.

Пройшовши стійку реєстрації, нас поселили в готель.  Він був такий гарний, просторий, світлий.  Що я вирішила вийти на балкон?

  Я була щаслива, що ми разом зрештою зважилися на цей відпочинок.  Ми постійно відкладали, то звалювали все на якісь справи.  Я на навчання Макс на роботу.  Але зараз нарешті наважилися.  Дивлячись на наш чудовий краєвид з балкона, я і не помітила як ззаду мене обійняли за талію. 

 — Юлю, навіть не віритись, що ми тут удвох.  —  я посміхнулась.  —   Чим займемося?  

— Підемо на пляж? 

 — Звісно.  

Ми вирішили йти саме зараз, зібрали всі з собою необхідні речі, вийшли з готелю та попрямували на пляж.  Прийшовши, ми одразу вибрали місце та розташувалися.  

Я насолоджувалася красою природи, яка оточувала мене довкола.  Ми веселилися, плавали, смачно їли.  Я була щаслива тут, саме з Максом.  Лежачи на піску, ми розмірковували чим би ми хотіли зайнятися увечері.

  — Чим займатимемося ввечері?  — запитала  я.

  —  Я відпочив би кілька годин, надто вимотав мене переліт.  Можеш сама погуляти.  — відповів стомленим голосом. 

 — Добре.  Я тоді прогуляюся сама, огляну околиці, чим ми могли б зайнятися завтра. 

 — Домовилися.  

Трохи пізніше ввечері, ще раз запитавши Макса, чи не залишитися нам удвох,  на що отримала:

 — Ні. Іди прогуляйся, але не затримуйся.  — поцілувавши мене в щоку.  Я кивнула, і вирушила за межі готелю.  

Легка зелена сукня, вологе після душу волосся, трохи роздувалося через вечірній вітер.  Не побачивши машин, я вирішила вийти за тротуар на дорогу.  Вечірній колорит поглинув мене повністю, що я навіть не помітила скейтера, що наближає.  

Різкий біль пронизав мою ногу, я й не встигла зрозуміти, як щось звалилося на мене, випадково я схопилася руками за це.

— О Боже.  Ай... Боляче.  — скрикнула я, і зустрілася поглядом, з незнайомим мені хлопцем.

 — Дурна? Тобі що жити набридло?  Якого біса ти стояла на проїжддій частині?  —  почав кричати хлопець, все ще лежачи на мені.  

— Сам придурок.  —  відповіла я.  — І взагалі злізь з мене.  
 

— Я не проти, але ти мене тримаєш.  — і раптом я зрозуміла, що мої руки випадково при падінні опинилися на його талії.  Я швидко їх забрала, і хлопець підвівся з мене.  

Гриша 

— Слухай, тут Каринка склала іспити  і ввечері вже буде тут, ти не проти я зустрінуся з нею, а ти можеш покататися і без мене.  — я разом зі своїм другом сиділи в барі і трохи випивали.  
 

— Карина приїжджає?  Ну звичайно, проміняєш друга на кохання.  — З награною образою сказав я.  

— Хто б говорив.  Гриш ми і так з тобою бачимося кілька разів на рік.  У нас завжди, зйомки, концерти, зйомки, концерти.  — роблячи ковток свого напою, сказав він.

  — Артеме, ми зараз у самому розпалі свого успіху.  — Протягнув я.  — Але бачиш нарешті дозволив собі відпустку з найкращим другом.  

— Відпустка?  Ну ми ж все одно завтра виступатимемо.  — трохи насупився він. 

 — Музика  —  наше життя.  Ти це чудово знаєш.  

— Що ж.  Це я знаю.  — ясказав він.  — Слухай, може, нарешті дівчину знайдеш?  Ну дивись, я з Карою вже 2 роки зустрічаюся, і у нас все супер, незважаючи на те, що я відома особистість.  На тебе, тим більше, всі дівчата вішаються, купа фанаток.  А Христину пам'ятаєш? 

— Ні, брате. Це все не те. Я не відчуваю чогось щирого.  Час прийде, але не зараз.  — Допивши залишки в келиху, я кинув на стійку пару купюр.

 — Добре.  Тоді піду один покатаюся.  Каре привіт.  
 

Вийшовши з бару, я попрямував у бік прокатів скейтів.  Через кілька хвилин, підійшовши до головного в цьому місці, я вибрав скейт, заплатив за кілька годин і поїхав.  Катаючись, і вдихаючи прохолодне повітря, вечірнього Сіде, я багато думав про слова Артема — він мав рацію.

  У мене багато шанувальниць, які мало не щодня мені пишуть, або застрибують просто на концертах.  Але маючи якийсь досвід у таких відносинах я зрозумів, що толку від них не чекай.  Майже всі насправді закохані в образ, в пісню, вбрання, зустрічаються з тобою заради популярності.  

Але що справді в душі для них не важливо.  Христина – це моя колишня.  Ми розлучилися три місяці тому.  Перший місяць все було райдужно, чудово, але далі було щось не те.  Вона хотіла весілля, дітей, і я в душі розумів, що не відчуваю, що саме з нею, я хотів би цього.  І я зрозумів, що настав час закінчувати, інакше це буде нечесно по відношенню до неї, і до самого себе.  Скільки ж було тоді сліз, але все ж таки відпустила мене, зі словами: