Боже, поможи

Каруа

Після випитого молока я заснув, так глибоко та безтурботно, але коли прокинувся мене кинуло в холодний піт. 

Я бачив сон... Я, накривають своєю велетенською тінню зелений простір піді мною. Навкруги чудовий кругозір: пташки кружляють коло мене, водоспад біжить в незвідані далі, несучи туди красу та легкість своєї природи. Раптом, біля мене з'являються схожі створіння. Чекайте, їхні тіні такі самі як у мене. Невже я став одним із них? 

Але мої думки були приречені перерватись болем, що важким струменем увірвався в моє крило. Це був пекельний біль. Я втратив рівновагу, керувати міг лише одним крилом, але цього недостатньо. 

Уся моя тяжка вага важким каменем летіла на вірну смерть. Проте, при падінні я неочікувано перетворився на людину знов, єдине, що в мене було, це стріла, затиснута ліктем. Я не був поранений, але творіння, яким я щойно був - мало цю рану. 

Я взяв цю стрілу в руку і почав її роздивлятися. Згадав наше село, бо в наших школах розповідали про такі на уроках історії. Мені тоді було може років 10. Точно, я пам'ятаю таку на фото підручнику, в якогось чоловіка. Боже, як його ім'я. Я ще домалював йому вуса і замалював око. 

За мить мій погляд впав на землю, на якій я стояв. Мій сон почав набирати нових фарб. Усе зарухалось. Це не відбувалось, як землетрус, просто все знайшлось обертом навколо мене. Так швидко, наче хтось поставив мій сон на перемотку. Можна мені вийти на наступній, будь ласка?

Але коли все зупинилось, і я ледь стримав свою блювоту через цю швидкість - я побачив, так розумію, пріквел попередньої сцени. Велике гніздо, а в ньому троє дитинчат. Не один, якого я знайшов, а цілих три. День навколо був ясним. Але де їхня мама? Чому вони самі? Я був у цьому гнізді наразі в якості споглядача, оглянувся навколо, нікого не було. І раптом на мене щось бризнуло. Я закрив інстинктивно очі і протер лице, коди відкрив очі, то на моїх руках була кров. Я швидко окинув поглядом дитинчат, їх уже двоє, і лише стріла та калюжа крові замість третього. Навколо раптом стало дуже темно і холодно. Їхні очі почали світитися знов, вони розставили крила і почали кричати. 

Чесно, зі сторони здавалось, ніби я під кайвом, а вони- сектанти. Але, це лише сон, слава Богу.

Раптом прилетіла стріла в ще одного. Пішла кров, він скрутився, очі перестали сяяти, він кричав від болю, але я не міг допомогти, я не міг поворухнутись навіть, моє тіло було заблоковано. 

Наступної секунди велику пазурі якогось гігантського птаха жорстоко забрали його та віднесли геть з гнізда, я не бачив куди, вони зникли з мого поля зору дуже швидко. Він точно не виглядав так, як ці створіння. Вони були величні, навіть дитинчатами, хоча в схожі на монстриків, а воно було потворне та безлюдяне. Хоча й сильне від цього.

Останнє дитинча почало труситись та сховалось в свої крила, тремтячи. Чому це відбувається?

Раптово, на цього маленького монстрика почало опадати листя з дерева, на якому було гніздо - дуже повільно та дуже ніжно. Плоди дерева повільно лягли поруч із ним під горою листя. Це було дуже гарно и дуже дивно. Особливо, коли воно все почало світитися. Раптом прилетіла ще одна стріла, але листя не дали їй пройти наскрізь. І вона впала в калюжі крові його брата або сестрички.

Це була остання сцена мого сновидіння. Я не міг рухатись, але сльози бігли по щоках так, ніби я поховав власних дітей.

За мить, я прокинувся і зрозумів, це був не сон, це була сповідь його мами, вона через молоко передала мені видіння свого минулого. Я читав про цих створінь у книжках, але це була суто міфологія. Проте, не буває диму без вогню.