Можливо, все на краще

ЛІНЬ.

Морок тихо пробивався до кімнати, де я знаходилась. Навкруги темно, за вікном срібний місяць. Я у невідомому мені місці. Я наче вільна, але на руках у мене кайдани, прозорі, невидимі. Я хочу вийти з цього будинку, який лякає мене своєю пустотністю та чужинністю, але не можу. Як тільки відкриваю двері та ступаю на поріг, щось затягує мене назад, наче пружина. Де я? 

Іноді чую якийсь голос, незнайомий. Він дуже страшний, я не можу йому протистояти. Він мене пригнічує та перемагає, він сильніший за мене. 

-ЗАМОВКНИ, ТЕПЕР Я ГОЛОВНИЙ В ТВОЇЙ ГОЛОВІ!

І знову темрява і я нічого не усвідомлюю....

Дух.

Я стояв у ванні і це дурне дівчисько щось намагалось там ворушитись. Е ні, це тепер моя оболонка, хай і не надовго, бо її енергія ось-ось закінчиться, і мені буде не від чого отримувати енергію, тоді вона помре своєю нікчемною смертю, на яку заслуговує за її думками сама. А я знайду собі новий сосуд.

Але кілька днів у мене ще поки що є. 

Я підняв голову и подивився на обличчя цієї дитини. Провів рукою по обличчю, відчуття життя, тіло сповнене живою енергією - я вже і забув як це - жити. 

Мій погляд упав на кільце, яке я тримав у руках Лінь. Кільце чорних пазурів. Кільце, яке я віддав Крістіанні, коли заручився з нею. А вона...

--АааАа-А, - мій кулак вдарив по дзеркалу і ніжна шкіра цієї шмаркачки огорнулась в червону пітьму.

Багряна течія проробила доріжку плачу на руці. Я протер обличчя, залишивши червоні сліди на лобі, очах та губах. 

Невинна кров невинної людини. 

Я теж колись був невинним. Жертвою. А тепер жертвами стають через мене. Такий собі закон бумерангу. 

Я вийшов в частину кімнати Лінь, її спальня в наметі була дівчачою банальщиною. Рожева постіль, куча фото, декоративні ліхтарі.

До речі, про фото. Мій погляд упав на пару з них, що лежали на столі. На одному був цей парубок, син вождя. Як жеж його.. ах да точно.

Каруа!

А на іншому Жасмін поруч із Максом за вечерею. 

Жасмін- точна копія Крістіанни.. 

На цей раз я точно не програю та не проґавлю свій шанс. Навіть ціною смертей...

Нікуа.

-Нам треба іти, - я окинув поглядом слабку Жасмін. - Максе, на тобі транспортування твоєї нареченої, - вона хотіла щось заперечити, але не може. Що ж, плюси в її німоті все ж таки є. 

Хлопець взяв її на руки та пішов за мною. Обличчя в неї було задоволено незадоволене..

Ех, жінки, дивні створіння...

-А куди ми йдемо? 

-До вулкану, сьогодні вже розставимо крапки над "і". Досить тягнути. Бо прихід Духу, який впадав ще за Праведною Матір'ю, не входив в наші плани. Він мав бути мертвим.