Чаптер 37. Нарешті я тебе побачила

Нікуа.

Можливо, було б несправедливим не згадати знову Прабатька Шіруа та його дружину.

Його дружина і справді була дуже подібна на Жасмін. Я це помітив як тільки її побачив. І мені одразу ж усе стало зрозуміло. 

Праведна Праматір була дуже мудрою жінкою і подейкують, що, попри мужність та хоробрість, холод розуму, Прабатько часто приймав рішення відштовхуючись від саме її порад. Одне лише зрозуміло, вона була не такою імпульсивною, як Жасмін. Дівчина іноді виглядає фурією, і справді. Навіть мені трохи страшно від неї. У ній тече шумерська кров та кров чорних пазурів. Гаряча суміш. Але вона обрана, щоб разом із Максимом захистити свою історичну домівку.

Максим.

Мы блукали селищем і нікого, і нічого не знайшли. Підходили навіть до намету Каруа, але його самого там на місці не було, не дивлячись на відкриті вікна та вхід. 

Раптом, коли ми вже збиралися виходити звідти я помітив якусь пляму на карпеті. Себто килимі. Це не була кров, це був слід від якоїсь речовини. Жовтого кольору. Я взяв телефон та набрав номер Старця. Його номер разом із підписаним іменем був внесений ще до того, як меня повернули мій телефон. Про порушення особистого простору у вигляді мого власного гаджета я вже мовчу. 

-Так, слухаю Максе, - голос на тому кінці здавався схвильованим. 

-Тут на острові є змога провести експертизу речовини? Ми дещо знайшли в наметі Каруа. Якусь пляму. Це може бути щось важливе, то краще перевірити. 

-Так, звісно. Зараз скажу лікарю відправити до вас потрібний персонал.

-Добре, дякую. Ви прийдете? 

-Я вже йду.

Кінець зв'язку. 

-Старець зараз теж прийде, - Шерман кивнув, але потім його погляд різко перейшов  на щось позаду мене, і я одразу ж повернув голову назад. За мною стояла поличка з книгами. Узагалі в Каруа було дуже багато літератури. Прямо занадто багато. Книги були всюди, і на підлозі, і на ліжку, на поличках, і на столі. Їх було щонайменше штук 500 тут. 

Я теж читаю, і не мало, проте така манія- це якось дико для мене. Хоча, можливо, я міркую суб'єктивно. 

Проте погляд Шермана привернула далеко не любов нашого кримінала до палітурної творчості. Це було дещо інше. 

Мої очі не одразу змогли зрозуміти, що це. Але поміж книг лежала точна копія кулону. А точніше кулонів. Мого та Жасмін, які були об'єднані в один. 

-Що це? - питання хлопця змусило мене підійти поближче до полички. Поруч із кулоном був якийсь аркуш паперу, старий, зашарпаний та з незрозумілими ієрогліфами.

Я взяв той аркуш, ніхрєна не зрозумів, та поклав назад. Хотів був узяти кулон, але наче струмом ударила. Тож вирішив почекати Нікуа. 

І мої думки озвучив Шерман. 

-Я думаю, нам краще дочекатися Старця.

-Так, маєш рацію, сам про це подумав, - я опустив голову вниз та присів роздивитися книжки. Про що ж він таке читає? Відкрив першу, а там - скарбничка, у ній каміння та якийсь ключ. І так у кожній книзі. Десь якісь клаптики паперу, що там можна було зібрати ще одну сучасну "клаптикову монархію". Десь якісь камінці. Десь якісь ключі та інший мотлох. 

Посунувши стопку книжок одну за одною біля книжкової полички, я побачив вирізаний в килимі квадрат. Піднявши його, на мене дивився замок. 

-Цікаво, це до якого королівства наш мандрівник прорив потаємний хід? - Шерман зщедрував насмішкою. 

-Треба вияснити, - я хотів спробувати чи воно справді зачинене чи ні. Але почуття теплоти пройшло по спині та всередині. Ніби легкий струм освіжив моє тіло. 

Вона тут. Жасмін тут.

Мій кулон засвітився. І її кулон, що мені його дав лікар, теж світився. Я дістав його з кишені та поєднав зі своїм. Вони як і раніше тягнулися магнітом одне до одного. 

І я побачив її силует, але вона було доволі схвильована. Я одразу ж підійшов до неї:

-Жасмін, - провів рукою по її волоссю. Шовк огорнув мої долоні ніжністю. Кожна клітинка її шкіри така гарна. Проте, у нас зараз важлива місія. 

-У мене мало часу, під моїм ліжком у Лікарняному наметі лежить кулон. Його впустив той, кого я бачила, коли мені стало гірше. Його руки були на моїй шиї.

І вона зникла.