Чаптер 30. Група для роз'яснення

Жасмін.

-Тут усе дуже і дуже просто. Це - кохання, створене небом. Таке трапляється з кожним із нас, але не кожен може його втримати, - Провидиця встала та підійшла да Максима. - Де вона стоїть? - він кивнув вліво від себе.

У цей момент аналізи з мого фізичного тіла було взято. І відправлено на термінове дослідження. 

Очі провидиці намагалися здогадататися, де я стою, проте, вона почала розмовляти з моїм підборіддям.

-Жасмін, дитинко, ти сама від себе приховувала те, що важко прийняти, можливо, через страхи або ще щось, - погляд Максима змінив ракурс на користь моєї присутності. Він злегка посміхнувся і повів губами.

-Я розумію, що тобі складно, але без тебе ми не впораємось.

Ну, так це і справді було кумедно, коли вона розмовляла з моїм підборіддям.

-Тобто? З чим не впораєтесь? 

-Сьогодні ти стоїш тут перед нами....., - Максим вирішив повторити моє питання для Провидиці, бо вона очевидно мене не розчула.

Згодом я отримала наступну відповідь:

-З усім: з порятунком тебе, острова.

-Я розумію це, але не я на себе напала 5 хвилин тому. 

-Що? На тебе напали? - Макс дивився на мене ошалілим поглядом. - Хто? І коли?

-Я не знаю, він був...., - і тут очі Максима забігали біля мого силуету. 

Він перестав мене бачити. 

-Жасмін! Жасмін! - та я ж тут. Але ти не бачиш.

Я кинула погляд на кулони, те саме врешті-решт зробили і всі інші. 

Вони погасли. Серце мого фізичного тіла почало битися повільніше. Пристрій сердечного ритму раптом почав видавати слабкі ноти биття. 

Старець швидко натиснув кнопку екстреного виклику медперсоналу, і вже за мить до палати влетів лікар із медсестрою:

-Терміново 7 кубиків фрікаїну! - голос лікаря пролунав наче грім.

-Що? - Нікуа не втримався.

-Залишіть палату, пацієнтка в кризовому стані, - моє тіло почало кидати в різні боки ніби я футбольний м'яч з порушенням відчуття гравітації. 

Я побачила своє відображення в дзеркалі. Я напівпрозора, але сльози течуть по щоках так, наче я жива. 

Жива, але про це ніхто не знає, навіть я.