Чаптер 28. Кулони, або не все так "прозоро як здається "

Жасмін. 

Чи варто мені казати про те, що якби я навіть якось намагалсь протистояти цим світилам медицини, це б дослівно було як плювок в повітря. 

Уяви не маю, що мені робити. У жодному разі не хочу, щоб вони бачили мою МРТ. 

У них у кожного і свій мозок є, ото най їх і перевіряють. 

Раптом, я відчула коливання вітру. Це дивно, адже я прозора і нематеріальна. Досі вважаю, що це все сон. Повірити в те, що ти привид не завжди легко. Думаю, що моя психіка просто втомилася вже і таким чином переварює все, що з нею сталося. 

Так, і що ж мені тепер робити?

Стає спекотно.

Що за? Мої руки, вони стають важкими та непрозорими.  

Треба забиратися звідси в палату. Швидше. 

Раптом вони мене зможуть побачити? Хоча, можливо, старець Нікуа знає, що відбувається і зміг би мені пояснити, що робити. 

Ах, він же сказав, що пророцтво не повне. Тож усе залежить від того, коли його знайдуть.

Я пішла геть. 

Моє тіло стало живим, але я все ж таки змогла пройти крізь стіну, що є дуже дивним. Треба подивитись на свою фізичну оболонку, думаю, що там є певні зміни і тому це впливає на нас.

Я згадала, як опинилася в наметі старця, і вирішила використати той самий метод, щоб потрапити до лікувального шатра. 

Однак, як тільки я опинилася в наметі, мої очі могли б вилізти з орбіт, та повіситись на власних судинах. 

А ось картина, яку я застала: провидиця лежала на моєму ліжку, чи то спала, чи то свідомість втратила. Якась чорна мантія середньовіччя копирсалась наді мною та явно не з добрими намірами. Бо як інакше пояснити факт знаходження його рук на моїй шиї, ще і в чорних рукавицях. Наврядчи він перевіряє мій пульс з такою підвищеною завзятістю.

Одне, що притягнули мою увагу - чорний кулон, схожий на каміння пазурів, але на ньому білим було вигравійовано якісь орнаменти, чи то язичницькі, чи то якісь ще.

Я Ж КАЗАЛА, ЩО ТУТ СЕКТАНТИ. 

 Я тепер непрозора, але можу ходити крізь стіни. Я відчуваю предмети, то може я можу допомогти собі? 

Я підбігла ближче до цієї мантії, він мене не бачив і не чув. Спробувавши схопити його, я лише пройшла крізь нього без жодних змін з його сторони.

Тобто, це як? Я всіх відчуваю, але мене досі ні.

Боже, що робити, пульс слабшає згідно зі звуком пристрою, до якого я під'єднана. 

Але чого тоді я стаю менш прозорою?!

І тут я почула кроки, мантія кинув швидкий погляд на вхід та різко відсахнувши поділ своєї чорної накидки, виліз крізь відкрите вікно.

Так, тут були широкі вікна, це сучасний намет, величезний. Проте, на жаль, вікно виходить в бік лісу і немає жодної зачіпки, яку ця Мантія залишила. 

Пульс не відновлювався, кроки належали лікарю, Максиму та старцю Нікуа. 

Лікар, побачивши не найвтішніші показники, одразу ж наблизився до ліжка, проте, звернула увагу на щось чорне, якийсь кулон випадково відскочив під ліжко від випадкового зіткнення з ногою лікаря. 

Мене почали реанімувати, бо пульс продовжував слабшати. 

-Старцю, покличте весь медперсонал, треба взяти аналізи, стан різко погрішується, - старець вийшов виконувати прохання лікаря. - Незрозуміло лише чому. 

За 5 хвилин ритм серця стабілізувався, наче все стало нормально, але моє передчуття казало інше. Не думаю, що справа лише в спробі мене придушити. Цей кулон. Він має щось означати.

Здається в острова є вороги, і якщо їм не вигідно рятувати острів, то їм не вигідна і наявність рятівників на острові. Себто, мене та Макса. 

Але чому саме я в лікарні. Можливо, ця Мантія може допомогти з відповіддю?

Я зазирнула під ліжко, і знайшла там цей кулон.

Так, це той самий, що був на руці Мантії. Мабуть, коли він відсахнув ото своє покривало, то впустив кулон. 

-Твою ж наліво, я не можу його взяти, - вилаялась я сама собі під носа. 

Я відчуваю, але взяти або посунути з місця не можу, він наче приклеєний. 

Добре, треба якось показати їм, що там кулон. Під ліжком. Але як?

Я випросталась та почала міркувати, машинально торкаючись свого кулона на шиї, і тут я помітила цікаву річ.