Чаптер 26. Лікарі, початок 3-ої стадії: ТОРГ

Жасмін.

Нога боліла. Тіло боліло. Я була наче прикута до ліжка. Лікарі разом із Максом прийшли хвилин за 5, відколи він пішов за ними.

Нічого серйозного, просто злегка підвернула ногу, перелому немає, можу на неї стати без гострого болю. Вони її перев'язали та й усе.

Але одразу після цього вони не пішли. 

Бо дещо помітили на моєму тілі:

-А це що? - симпатичний хлопець у лікарському одіянні почав махати моє верхнє передпліччя. Воно було покрите синцями. - Поверніться спиною. 

Я слухняно виконала наказ цього красеня та відчула як його пальці в рукавичках почали з ніжною ретельністю вивчати мою шкіру. 

-Як давно у вас ці синці? - його голос змусив мене усвідомити, що їх взагалі-то і не було, вчора так точно, коли я в душ йшла, то я чітко роздивлялася своє тіло в дзеркалі. Жодних синців там не було.

-Ймовірно, від сьогодні, - відповіла, не зовсім розуміючи звідки вони могли взятися. Я наче не сильно забилася, коли падала. Та й хіба так швидко вони би проявились? 

-Ви ж упали на пісок? Там не було нічого твердого? 

-Ні, і я не падала на спину. Вона взагалі землі не торкнулася.

-Хм, дивно, - він провів рукою по своєму підборіддю. - Ясно, нам треба взяти аналізи. Люсінда, принеси, будь ласка, необхідні інструменти. Бо ми тут лише з оглядовою сумкою.

-Так, мастере, - мастере? А він ще такий молодий.

Боже, рабство якесь.

Мастер.

Король.

Цар.

Десь я це вже чула. Монархісти.

Жіночка 30-35 років (судячи з усього Люсінда) вийшла із шатра. І тут я почула схвильований голос Макса.

-Це може бути щось серйозне? - лікар вирішив оглянути мою іншу руку. Я не сперечалася. 

Я вся була в синцях. Вони з'являлись просто на очах. Хвилину тому на ногах нічого не було, а вже є. Лікар занервував. 

-Як ви себе відчуваєте? - він дістав термометр,  перевірив його та сунув мені під пахви. 

-Та нормально, - він торкнувся мого чола. 

-Не гаряче. Треба подивитись скільки градусів у вашого тіла. 

Люсінда повернулася. А за нею і старець Нікуа з Мін-Мін та Лінь.

-Так, зараз ми візьмемо у вас зразки слини та крові, - мастер мене попередив про маніпуляції, які він збирається провести над моїм тілом. Проте я не дуже розумію, що взагалі відбувається з моїм тілом. 

-Є один нюанс, - я ж боюсь аналізів із пальця. Минулого разу були інші лікарі у шатрі, коли мене без свідомості принесли туди. - Я можу втратити свідомість.

-Нічого, дивно що ви взагалі все ще в свідомості з такими синцями по всьому тілу. 

Мене прокололи. 

І темрява. Нічого не пам'ятаю. 

Прокинулась я вже в лікарському шатрі.

У мене перед очима опинився спершу Макс, потім мастер. Потім Нікуа, Мін-Мін з Лінь та провидиця. 

І саме провидиця почала говорити до мене першою:

-Ось і друга смерть.

-Що? Я мертва? - я трохи піднялась та очі моїх візитерів залишились дивитися туди, де я лежала, наче вони мене і не бачили. 

Ау, я тут, узагалі-то!!!

Дивні якісь. Але я все одно вирішила озирнутись га свою подушку, і ...

О, Боже, матінко праведна мила!

Там було моє обличчя, с закритими очима. З маскою штучного дихання на носі та з блідою-блідою шкірою. Треба буде явно зайнятись відновленням вітаміну Д у своєму організмі. Це ж жах якийсь. Мумія, а не людина. Нє, ну Нефертіті теж мумією стала, але для цього їй довелося вмерти. А я поки не збираюсь. Круто, я обійшла Нефертіті у стадіях еволюції. 

Єєєхууу!

Ну, якщо не брати різницю розвитку між нами в кілька тисяч років.

Я хотіла торкнутись свого обличчя, справжнього, яке лежало на подушці, але коли я побачила свою руку, я відсахнулась сама від себе. Вона була прозора. Абсолютно прозора. І провалилася крізь шкіру моєї голови. 

Я швиденько злізла з ліжка та просочившись крізь своїх відвідувачів, відійшла в бік, щоб бачити картину очима очевидця та незацікавленого слухача.

І недарма.

Я дізналася багато чого цікавого...

А ось як усе відбувалося...