Чаптер 24. У Провидиці

Жасмін.

Нас привели в якусь листяну лачугу. Як нам згодом пояснили, тут провидиця приймає людей, а в своєму наметі відпочиває та набирається сил на самоті. 

Серед лісу їй легше працювати, бо тут природа, тиша та і вона може краще зосередитись, щоб почути те, що не чують інші.  

Відпочиває серед людей, бо енергетика від інших допомагає їй повертати свої сили назад. 

Он-як.

Може, в неї розлад якийсь?

Гаразд. Цікаво все одно. Треба піти подивитись на неї. Що вона там робить. 

Ми стали перед якоюсь домівкою, з листям замість даху, але навколо було гарно. Різнотрав'я росло під вікнами цієї маленької пародії на щось типу будинку. 

Нє, ну нє Хілтон, канєшна. Ну і ми не в Штатах. 

І схоже вже ніколи і не будемо. 

Страшний скрип витягнув мене з виру думок. 

Двері відчинилися самі. Ну як самі. Пультом, що був у руках сивої жінки. Темношкірої, яка сиділа за столом, на кухні.

Нащо тут кухня, взагалі? Аа ну може вона зілля якісь варить. 

Тут було наче чисто, але на межі безладу. Ось знаєте, коли наче і чисто, але наче і не чисто взагалі.

Затхлості не було, пилу не було, там де я могла б його побачити.

Пахло м'ятою, до речі. Один із моїх найулюбленіших ароматів. 

-Вітаю, - ми теж привіталися. - Жасмін, проходь, сідай зліва од мене, - рука, оповита старою зморщеною шкірою вказала мені на хиленький стілець біля її власниці. Я слухняно зробила те, що від мене хотіли. Кухню заповнив смішний скрип, коли моя п'ята точка накрила його своєю вагою.

-Максиме, Сідай навпроти Жасмін.

Чоловік теж не сперечався. Його стілець не скріпив.

Несправедливо!

-Усі інші, - Провидиця звернулася до наших супутників. - До завтра вже не прийматиму. Бо зараз піде дуже багато сил на цих двох.

По очах молоді пробігся жаль. Провидиця попросила покликати прабатька. Бо могла б знадобитися його допомога.

Як тільки зайві клієнти вийшли, старенька звернулася до нас:

-Діставай записку, - голос її звучав не наказово, а якось по-маминому добре. Я одразу згадала, що і справді вранці заховала цю дурнувату записку, що мені її дала дивна жіночка в аеропорті, в бюстгальтер. Я не знаю, чого, але на той момент була абсолютно впевнена, що ввечері вже буду в Києві, а ця записка якимось чином вкаже мені шлях. Тільки от не знаю як. Хоча якби мене прибило до якогось іншого острова, я б могла тоді багаття хоча б спробувати розпалити від цього папірця. Усе одно тепер це всього-лише непотріб.

Таакс, ну лізти у своє декольте при Максимі я соромилась. 

-Можеш відвернутися, будь ласка? - він  окинув оком зону схованки моєї записки та трохи посміхнувшись, відвернувся, прикривши очі руками. Я швиденько дістала записку та протягнула її Провидиці. 

-Як тобі мій чай, до речі, дитинко? - спитала вона, доки я тримала в руці простягнуту записку. - Ти вже наче трохи спокійніша.

-Чудово, можливо, ви мене врятували від нервового зриву. Дякую вам!
-Тобі не світить нервовий зрив. Ти просто гаряча. Навіть те, що я все ще не беру цей папірець з твоїх рук уже починає дратувати та дивувати тебе, але ти занадто добре вмієш визнавати та контролювати свої емоції сама собі ж, щоб швидше їх проживати. Та відпускати. Ось тільки в одному випадку ти не вбачаєш це за потрібне, а показуєш свою найгіршу сторону, - жіночка забрала в мене з рук записку.

-У якому це цікаво? - вирішила я спитати.

-У випадку кохання. Це твоя захисна реакція. Ти хочеш налякати, щоб тебе не чіпали. І правильно. Бо зламати панцир може спробувати кожен, але без нього, як відомо, господар помирає, а деякі ще і отрутою приснуть, - на мене двояко подивились очі Макса. Була б отрута - я б приснула.Чесно! - А ось витратити час на те, щоб ти сама з нього вийшла - зможе лише терпляча та любляча людина.

-Кохання нема, є гормони та залежність. Що там у записці. - Вирішила я не тягнути вже час, та щоб нам розшифрували вже ту кляту записку.

-Коди, - вона навіть ще її не відкрила. Помітивши мої здивовані очі, Провидиця додала. - Та ні, тут магії нема, у старця Нікуа була така ж сама записка, і там теж були цифри. І колір такий, і навіть запах. Руки старої піднесли шматок цієї жертви древесини до носа та втягнули в себе аромат. Тільки ось цікаво чого чи кого? 

Хіба що дятлів, що довбли те дерево, з якого зробили цей аркуш? 

-Спробуй? - мені протягнули записку.

-Дякую, я не страждаю токсикоманією. Мене більше цікавить те, що на ній написано, а не її запах, вага та дата народження.

-Ти про групу крові забула, - втрутився Макс. 

-На тебе дивлюсь - завжди згадую. Не так про групу, як про кров. І спрагу до неї, - так, компліментами обмінялися - молодці.

-Так, молодята, - мій різкий погляд змусив жіночку, що сиділа поруч зі мною, трохи змінити своє сприйняття нас. - Добре, поки ще не молодята. Але, ну, я ж бачу, що згодом і не так уже багато часу залишилось вам не бути молодятами.

-Так що там за запискою, - намагалася повернути я стару з фантазій в реальність.

--Ах-да, - пальці зі змученими від життя подушечками почали розгортати той папірець. І нарешті дібравшись ядра інформації, жінка поправила окуляри на своєму носі. - Так, ну це я так розумію були ваші пасажирські місця в літаку: 44, 45, 46. А ось це був час, коли ти заснула, щоб вижити під час падіння 21:33. Далі, ось тут знизу маленькими цифрами дописано: 578689, 78 - 22:17\21.12.23 - 21.02.24. 22:17 - це час, коли літак впав, та дата - коли ви прокинулись: 21 грудня 23 року. 5+7+8+6+8+9 - йце 43, у сумі 7 - число щастя та благополуччя. Себто, у вас буде 5\6, 7\8, 8\9 - 5 сварок, 6 примирень, 7 розлучень, 8 заручин, 8 смертей та 9 життів, але останнє може бути ціною життів на нашому острову. 

-Яких заручин та життів? Що взагалі відбувається? - я трохи напружилась.

-Ви маєте пройти трансформацію, ви - в руках Господа Бога. 

-Я нічого не розумію, яку ще трансформацію? - у мене реально вже голова квадратна. Я в цій трансформації розучилася сприймати інформації.