Чаптер 23. Той же день, той же гнів, та ж стадія, НЕ той ж водоспад

Максим.

Боже, як же вона бісить. 

Жасмін знову десь зникла. Я думав, що вона пішла на пляж. А ні, не було її там. І в наметі її теж не було.

-Ти не Жасмін, часом, шукаєш? - я наткнувся на Лінь, вона явно була чимось невдоволена, але дуже намагалася це приховати.

-Так, її. Ти бачила, де вона? - дівчина кивнула в сторону лісу.

-Так, із Каруа в ліс пішли, - з яким ще нахрін Каруа. Просив же її триматися подалі від нього. Чи вона коли скроню собі розбила, то і інстинкт самозбереження відбила цілком і повністю? - Він повів мабуть що водоспад показувати. Він у нас тут один-єдиний, але дуже гарний. Я думаю, Жасмін сподобається, - вона хотіла вже йти, але я і гадки не маю, де той водоспад. А дівчину знайти потрібно.

Не можу залишили її сам-на-сам із цим Каруа.

-Лінь, Стривай-но. Можеш мені показати, де той водоспад? Я не був там, а Жасмін мені потрібна терміново. 

-Так, тільки спочатку за Мін-Мін зайдемо, бо нам із нею до Провидиці треба, а це якраз по дорозі до водоспаду, - засмучені очі вказали на намет дівчатка, куди ми і вирушили з моїм "добре".

За кілька хвилин уже я, Мін-Мін та Лінь усі разом йшли до водоспаду. 

Навколо було дуже багато невідомих мені представників місцевої флори. Фауну більш-менш знав. Особливо комарів, яких у самому селі взагалі немає, а ось тут занадто дуже є. 

-А ось і водоспад, - Мін-Мін, яка йшла переді мною, розвела зарослі дерев руками, наче Мойсей - морські глибини. 

Моєму взору відкрилася неймовірна картина: густий потік води бурхливою швидкістю падав донизу, завершуючи свій шлях прозорою поверхнею навколо зелені та масивних каменів. 

Але я не міг довго отримувати естетичне задоволення, тому що в мене була надто велика причина невдоволення. А саме парочка, що складалася з моєї Жасмін та Каруа, який жадібно на неї дивився. Добре, що хоча б вона не дивилася на нього. Водоспад їй подобався явно набагато більше цього Каруа.

Я вирішив розбити ідилію цього зеленого комбінезончика. 

-Жасмін, - почав шукати я її, підходячи ближче. - Ти тут? А я тебе всюди шукаю. 

Мін-Мін та Лінь підійшли зі мною. 

Але як тільки я підійшов, ледь не став полоненим неконтрольованого гніву. Стриматися мені було вкрай важко. 

Її губи, вони були такі припухлі, наче вона хвилин 15 цілувалася без упину. А саме стільки вони тут приблизно і були.

Я подивився на неї, а потім на Каруа. Відчув марш власних жовен. 

А її очі дивилися на мене так, ніби нічого і не сталося. Невже вона така? Її все одно з ким? Вона ж лише вчора втекла від мене з печери. 

Чи може це щось інше? Може, в неї просто алергія яка? На місцеві продукти. Вона є і чай нещодавно пила якийсь. Хто знає, що ще ця дитина до рота потягла. 

Чи кого?

Охх. Що це за відчуття? Боже, я що ревную?

Я? 

Та ні.

Та так! Я ревную, бо вона моя. Пророцтво не Пророцтво, але приїхав я сюди з нею, і поїду також із нею. Хоче вона того чи ні. І як би аб'юзивно це не звучало. 

Її губи- лишень мої, її тіло - також, і тільки я можу мати на неї права. 

-Щось термінове? Бо ми хотіли ще до провидиці зайти, - роздався її милозвучності голосок, і злість як рукою зняло, але не рівність.

Ми? 

Мій мозок почав малювати паскудні зображення "їх".

Боже, я ледь з розуму не зійшов і швидко відігнав ті думки. 

Ні з ким! Лише зі мною! 

-Жасмін, оно тваринка, яку мм бачили, - на моїх очах він потягнув її за руку у свій бік. Я побачив ту тваринку теж, так само явно як і цю тварюку Каруа. Я різко потягнув Жасмін у свій бік, вирвавши її з пазурів цього пройдисвіта та закинув на плече під крики: "Ти що робиш, відпусти!". Здається, вона мене навіть вкусила. Але не зовсім за спину. І я вирішив це відмітити шляхом до тварини.

-Сонечко, до весілля грішно зваблювати чоловіків. 

-Якого весілля, - кричала вона. - Ти шо пальнутий? Постав мене кажу!

-Нашого із тобою, чи ти забула про пророцтво.

-Зараз ти у мене забудеш, що таке кислород і як ним користуватися. Відпусти, сказала.

-Не можу.

-Чому? - вона ще і щіпається.

-Ти коли сама ходиш, надто далеко заходиш з поганими дядями, - яя погладив її по ніжці.

-Не розмовляти зі мною так, наче я дитина! 

-Не можу, бо ти поводишся, як дитина! - я поставив її на землю, але як тільки вона захотіла втекти від мене назад, притягнув за шлейки комбінезону та обійняв позаду. Вона почала штовхатись та борсатись.

Твариною була білка. Місцева білка. Коли погляд Жасмін упав на неї, вона миттєво відволіклась від мене та почала загравати до помаранчевої жительки лісу.

-Яка ж ти гарнюня, - я присів уже поруч із нею та вирішив спитати те, що мене цікавило, доки дівчина гладила білку то по носику, то по голівці, на що та залюбки відкликалася. 

-Жасмін, - вона така мила, коли добра. І така гаряча, коли зла. Зведе з розуму будь-яке створіння чоловічої статі. 

Я чекав від не на "Шо?".

Але мене проігнорували. Тому я вирішив одразу ж спитати. 

-Навіщо тобі до Провидиці? Ще і разом з Каруа? - не хочу я бачити її поруч із цим ...

-Я, чесно кажучи, не дуже вірю у все це, але можливо вона проллє хоча б крихту світла на те, що взагалі відбувається і чому я тут, і як звідси взагалі піти..., - дівчина сиділа повністю на землі та взяла білку на руки. Та виявилася доволі приборканою. 

-Ми могли б сходити разом. Та й сьогодні планувався наш візит до Провидиці.

-Да, як і позавчора. Але не вийшло. Краще самим до неї прийти, аніж чекати доки запросять. Бо судячи з її зайнятості, у неї дуже плотний графік, - білоока лащилась на ніжних пальчиках Жасмін. - Я, чесно кажучи, і забула за неї. Каруа нагадав, коли запропонував показати водоспад. Я і погодилась. Все одно мали б побачитись із нею. 

-Жасмін, коли хлопець кличе тебе в ліс подивитись на водоспад - це привід замислитися. До того ж, я думаю, нам є про що поговорити одне з одним після вчорашнього, - я помітив пелюстки якоїсь квітки в її шоколадному волоссі. Прибрав, провівши доріжку по шовковистих локонах.