Чаптер 22. День 2. Стадія 2. Гнів (продовження)

Нікуа.

Я сидів у себе в наметі та вів бесіду з Шерманом. Зранку думки ясніші та мисленнєвий процес відбувається краще і швидше.

-Ось такі-от справи в нас кепські, старцю, - Шерман провів рукою по своїй голові. Якщо ми не знайдемо клинопис за ці два тижні, вулкан вивергнеться набагато раніше, хочемо ми того чи ні. 

-Але це якщо той клинопис у графстві Вілтшир і справді клінопис, який нам потрібен. Протягом останніх кількох століть фейків було занадто багато, щоб тепер сліпо довіряти подібним знахідкам, - я поставив кружку з залишками чаю на стіл, що стояв поруч із кріслами, у яких ми сиділи навпроти один одного. - Ти бачив на свої очі той клинопис? - відкинувшись на спинку крісла, я дозволив собі трохи розслабити свій хребет.

-Ні, старцю. Не дивився. Дізнавшись новини, одразу ж прилетів до вас. Я думав, можливо, ми... разом... - Шерман трохи запнувся.

-Разом подивимось на той клинопис на території іншої держави?

-Вашої колишньої Батьківщини, старцю. Між іншим, ви там провели більшу частину свого життя. Чому ви жодного разу не прилітали назад, коли до вас повернулась пам'ять?

-Постравматичний синдром - не найкращий супутник у житті. Він, як аб'юзер, прогинає свою жертву під себе. Я втрапив у катастрофу, і, на жаль, тепер не можу поки що себе перебороти, - на цих словах до нас влітає фурія, а точніше Жасмін. По ній видно було, що в неї почалася наступна стадія прийняття - гнів. До того ж дуже яскраво виражена агресія, я би навіть сказав - занадто. Бо приховувати їй її було аж як складно.

-Старцю, добрий ранок, - її очі впали на хлопця. - І вам теж, ким би ви не були. Нікуа, я...

-Донько, не поспішай, сідай, випий з нами чаю та ми все обговоримо.

-Ні, дякую, мені потрібен човен, чи що-небудь, аби втекти звідси. Що там у вас є? Трубка, ласти, окуляри.

-І далеко ті відпливеш в трубці, ластах, окулярах, Жасмін? - за її спиною з'явилася статура Максима. - Ти навіть не поснідала нормально, а вже рвешся в бій. 

-Я не хочу їсти, - дівчина озирнулась на Макса та пройшла далі до ще одного крісла і сіла в нього, усього їх було 4, чим і Максим теж скористався. 

Я помітив, що очі Шермана зацікавлено гуляли тілом Жасмін. Ну це нормально, у його віці. Та й до того ж і Жасмін теж дівчина приваблива і під захистом, по-перше, свого войовничого характеру, а по-друге Максима. Хоча, хто його знає, можливо, вона така колюча саме якраз через те, що всі чіплялися до неї раніше. А ще й тут просять щось робити. 

Можливо, пророцтво би підказало щось про її стан, але далеко не все в нас є.

-Які у вас питання, діти? 

-Де можна взяти човен? - дівчина була схожа на маленьке вередливе вовченя, що забилося в кут крісла та готове вкусити будь-кого, хто тільки наблизиться до нього. 

-Донько, буде тобі човен, але якщо ти голодна, то треба спочатку поїсти, наповнити шлунок, тобі ж може погано стати на пляжі під палящим сонцем, та і у воді теж.

-Так, Жасмін, сенс тікати з острова та вмирати на шляху додому? - підтримав мене Максим.

-Ох, добре, я поїм. Але потім мені потрібен буде човен.

-І куди ти попливеш? - Максим явно не хотів того, аби вона навіть намагалася втекти.

-У відкрите море рибок годувати, - слова Жасмін змусили посміхнутися і мене, і Шермана.

-Ну от тільки якщо туди. Шкода тільки рибок, поотруюються від твоєї злості.

-Нічого, легка діарея нікому не зашкодить. - Максим злобно кивнув. Та на словах: -Там же не ти будеш, тоді б уся живність вимерла б, - різко підвів голову і заграв жовнами. У нього процес прийняття вже закінчився, це видно, тому він намагається контролювати себе, аби не випалити щось проти Жасмін, бо, по-перше, вб'є вона всіх трьох із нас, а по-друге, що тільки не робить з людьми сила кохання?

-Діти, давайте спокійно все обговоримо. Жасмін, іди поснідай, і потім я тобі скажу, де взяти човен.

-Охх добре, старцю, - дівчина вийшла, не дивлячись в сторону Макса та дуючи губи.

Той дивився на неї з-під лоба.

Як тільки вона вийшла, я продовжив.

-Далі буде складніше, Максим. У неї зараз друга стадія прийняття - гнів. Тому вона така агресивна. Дивно, до речі, що вона тебе вночі подушкою не намагалася придушити.

-Я не знаю, я міцно сплю, то може і намагалася, - він злегка мотонув головою, ніби скинув якусь вагу з неї. - Старцю, скажи краще, що там сталося з клинописом, і що точно відомо з пророцтва?

-Як Шерман уночі сказав, на території Англії знайшли одну з частин клинопису, себто, пророцтва. Проте, такі новини і раніше були, але жодна з них не виправдовувала свою істинність. Клинописи були підробкою. Звісно, що ми перевіримо, але справжній клинопис було б неможливо вивезти з острова нікому, окрім нащадків пазурів та шумерів. А як відомо з щоденників Крістіанни, існує 99.9% вірогідності того, що клінописи не вивозилися.

-99,9%, - втрутився Шерман. - Це через втрачені сторінки?

-Це через втрачену частину. У Крістіанни було 2 щоденники. Перший є, другого - ні. Він може бути там же, де і клинопис.

-Або там, де похована Крістіанна, - почувся голос Жасмін.

-Що? - вона з чашкою чаю швидко підійшла та сіла біля нас. - Донько, ти так швидко поїла?

-Скільки змогла, я дуже не хотіла, - дівчина відпила. - Так ви дивилися там? У місці поховання Крістіанни?

-Чому ти вважаєш, що воно там? - вирішив я копнути глибше.

-Я не вважаю, що воно там. Я вважаю, що варто перевірити, щоб виключити ймовірність того, що воно там.

Якось вона подобрішала.

-А що ти п'єш, донько? - Так як вона сиділа поруч зі мною, я почув запах меліси, ромашки, кардамону та м'яти. Ясно, тобто з нашою провидицею-знахаркою Жасмін уже поспілкувалася, що їй вручили заспокійливий напій.

-Якась бабуся чай заварила та мене пригостила. Я так розумію, там м'ята, мені зараз не завадить трохи заспокоїтись.

А, ну якщо вона була б проти, то провидиця і не змогла їй допомогти, власне кажучи. Тож усе добре.