Чаптер 21. День 2. Стадія 2. Гнів

Максим.

Ранок настав неочікувано та сонно. Під моєю вагою лежала дівчина, яку я безмежно хотів, але яка може відморозити мені дещо і хотіти я вже не зможу ніколи і нікого. Та, у принципі, аби хтось мені і не потрібен.

Жасмін почала вовтузитись та потихеньку прокидатись. Протерши очки та витягнувшись, вона сіла на ліжку, явно не усвідомлюючи, що вже прокинулась. Волосся трохи розкуйовдилось та сплуталось на голові. Але, це якесь диво-дивне, бо:

-Серйозно? Ти і вранці теж гарна? - спитав я, дивлячись на неї та прибираючи волосся з обличчя.

-Так, - я на іншу відповідь, чесно кажучи, і не розраховував.

-Треба іти снідати, сонце! - я потягнувся поцілувати її в маківку, але вона наче той кіт вилізла з-під мене та злізла з ліжка. А точніше сповзла. На підлогу. - Ти перша в душ? - я чудово розумію, що вона соромиться. Нічого, я думаю, що звикне.

-Так, ти будеш тут? 

-Буду тут, - вона після моїх слів підійшла до шафи та взяла необхідні їй речі, і після цього пішла до душової.

20-30 хвилин і ми обмінялися позиціями. Жасмін вийшла з намета, як тільки я дістався душової. Коли я вийшов на вулицю, вона знову розмовляла з цим Каруа. Після мого з ним вчорашнього спілкування та колаборації під час допомоги селянам я не став менше ревнувати Жасмін. Все одно, він мені не подобається.

Каруа.

Жасмін виходила з шатра, коли я помітив її милу статуру. Я пішов на кухню заварити кави, щоб запропонувати їй. Хвилин за 5 я підійшов до дівчини та вручив їй чашку, яку вона вдячно прийняла. Я помітив на її руці браслет з зеленим камінням, який чудово пасував комбінезону на бретельках з широкими штанями, у якому вона була. Дуже гарно, дуже витончено.

-Ранок починається з кави, - сказав я їй.

-Так, і з прохолодного душу, щоб змусити мозок працювати, - картинки з нею в душі заполонили мою фантазію. Проте, це нормально. Вона доволі сексуальна та приваблива дівчина. Якби я не хотів її, я би засумнівався у своєму чоловічому здоров'ї.

Але вона, здається, сказала це без задньої думки, узагалі, бо продовжила невинно пити каву, розпускаючи свої флюїди навкруги.

-Як спалось?

-Добре, - вона ковтнула каву. - Тутешня природа іде на користь, бо в місті рідко коли я спала нормально, останнім часом.

-Так, тут релаксуюча атмосфера. Ти вже снідала? Може, тобі принести чогось?

-Ох, дякую дуже, але я чекаю на Макса, ми маємо разом поснідати.

-А ось і він, до речі, - чоловік явно був не в захваті від нашого контакту з Жасмін.

-Жасмін, люба, ти забула про кулон, - Максим поцілував її в лоба та застібнув кулон, який виніс із намету, на її шийці. - Доброго ранку, Каруа, - на мій подив, він навіть перший потиснув мені руку.

-Так, і справді забула, - дівчина почала гратися камінцем в області ключиць.

-Ходімо снідати? - спитав Максим.

-Так.

-Каруа, нам треба іти. Гарного дня!

-Дякую за каву, - голос дівчини пролунав уже коли Максим почав її розвертати в протилежний від мене бік.

Що я відчув? Бажання забрати її.

Що я зробив? Пішов геть. У мене знову почалися головні болі. Піду відлежуся в наметі.

Жасмін.

-Кава шкідлива на голодний шлунок, - почувся мені голос мого острівного супутника. Ми вже сиділи за столом та почали свою трапезу.

-Я звикла пити каву на голодний шлунок. Завжди так роблю. Нічого поганого донині не траплялося. Передай сіль, будь ласка, - я потягнулася до нього, але замість допомоги, він узяв мою руку і промовив:

-Не довіряй цьому Каруа! Він слизький, це відчувається. Невже ти цього не бачиш? - його довгі пальці гладили мою шкіру на долонях.

-Він зробив щось погане? Убив когось, згвалтував, обікрав? Мені таке про нього не розповідали, тож не бачу підстав його банити, - я забрала свою руку та потягнулася за сіллю вже сама. Він передав-таки.

-Тобто, тобі треба, щоб він когось обікрав, згвалтував та вбив, і лише потім ти зрозумієш, що варто було його "забанити" одразу ж, як ти виразилась. Так?

-Чому він тобі так сильно не подобається? Він щось зробив?

-Якого біса він до тебе лізе? - я трохи завмерла. Ми ж просто спілкуємось. 

-Ми спілкуємось. У людей є така звичка - спілкуватися. Чув про неї? - йому явно не подобається моє контактування з Каруа.

-Чув, і, можливо, я тебе здивую, але і сам практикую таку звичку. Та тут безліч людей, окрім Каруа. Спілкуйся з ними.

-Нагадай мені, будь ласка, з чого ти вирішив, що можеш указувати мені з ким спілкуватися, а з ким - ні? - я була налаштована рішуче. Терпіти не можу, коли вказують, що робити та нав'язувають ще при цьому свою думку. - Якщо дозволиш, - на другому слові я зробила негативно явний акцент. - То я сама обиратиму з ким мені спілкуватися, а з ким - ні.

-Після вчорашнього поцілунку нас дещо пов'язує, не знаходиш? - його погляд впав на кулон, що висів в області ключиць.

-Це ще довести треба. Ах, і да, дякую, що нагадав, бо мені ж треба знайти Нікуа з приводу човна.

-І куди ти попливеш? У відкритий океан годувати підводних мешканців? - скептик, грубіян і просто жахлива людина. 

-Яка різниця кого годувати, якщо ризик бути вбитою є і там, і тут.

-Взагалі-то, місцеві не схожі на диких аборигенів-людожерів-убивць.

-Так, вони просто чекають доки невинні жертви повністю сконають на пляжі, замість того, щоб їм допомогти. І потім викидають їх у воду, де вони, як ти виразився, годують морських мешканців, - його погляд став серйознішим. Жовна заграли марш на вилицях. Можливо, стримує себе аби не сказати щось зайвого. 

Ну от і чудово, я і одним тостом наїлася. Мені треба знайти старця і зникнути раз і назавжди. 

Як же мене бісить тут усе. Усі ці люди, їхні дивні традиції. Ну хіба ж так можна? Ну хіба ж це гуманно? Авжеж, ні! Я хочу звалити звідси якомога швидше. 

Я підвелася і хотіла вже піти, але голос Макса змусив мене зупинитися.