Чаптер 20. Стадія 2. Гнів.

Максим.

Вечеря пролетіла непомітно. Ми поїли, старець Нікуа до нас не вийшов. З нами були лише Мін-Мін та Лінь із тих, кого я знаю. Навіть Каруа десь зник.

Після вечері ми пішли спати до намету. 

Сьогодні стався наш із Жасмін перший поцілунок. Дівчата до цього емоційніше ставляться, аніж ми. Протягом вечері вона ховала від мене свій погляд та намагалася більше контактувати з місцевими дівчатами. 

Соромиться. Добре. Дивно на її вік та з її зовнішністю, але окей. Подивимось, що з цього вийде. Хоча. Я і так знаю, що вийде. Бо бачу в ній свою людину. Ось як воно стається. Раз і все. Два дні і все. І справді атмосфера тут якась афродизіачна. 

По вечері ми пішли спати. Жасмін пішла хвилин на 20-30 раніше від мене. Я вирішив зайти провідати Богданчика. Він у нормі. Навіть трохи забув, що в нього дядько є. Спитав про Жасмін і сказав, що вона настільки гарна, що якщо вона не стане його новою тьотею, то коли він виросте - сам одружиться з нею.

Серйозна конкуренція. Мені б краще поспішати вже.

Повернувшись в намет, я побачив як Жасмін уже лежить з закритими очима. Накрита ковдрою, а з ніжної шкіри плечиків сповзли бретельки чорної сорочки. Подобається мені тутешній гардероб, чесно скажу. Особливо на ній.

Біля мене. 

Я пішов прийняти душ та у ванній побачив її кулон. Дивно, старець Нікуа казав, що наче неможливо його розстібнути без мене.

Чи лише застібнути? 

Охх, добре всі питання згодом. Завтра, як наголосив старець. А зараз я хочу лягти поряд із нею.

Вийшовши з душу, я побачив, що Жасмін уже лежить спиною до ванної кімнати. Ковдра розкрила її ліву ніжку, і на ній я побачив... о так... саме її, родиму пляму у вигляді серця. Маленька, бліда, але видима. 

Це викликало невелику посмішку на моєму обличчі та порадувало мене тим, що пророцтво, скоріш за все, - не маячня. 

Я ліг поруч та почав її роздивлятися. Невже такі гарнюні можуть існувати. 

Чесно скажу, в мене були гарні дівчата, були моделі, були актриси. Але ця дівчинка гарніша за всіх них. Це шовковисте волосся, ця ніжна шкіра, норовливість, холод, що обпікає жаром. Але зараз, тут біля мене, вона така невинна та беззахисна. Лежить собі спокійно та спить. Принцеса моя.

Здригнувся носик. Я погладив її ручку. Провів пальцем по щічці. Куточки її губ трохи задрижали. Чи то їй лоскотно, чи вона просто прикидається, що спить.

Вона відвернулась до мене спиною. Разом з ковдрою. І її сорочка задерлась високо, що я з радістю помітив, але все ж таки десерт видно не було, тканина нічного одягу піднялась до початку сідниць на стегнах та закрила від мене її "святу святих". Та вже таке міні мене збудило. Я ризикнув її обійняти, і вона схоже дійсно спала, бо не відштовхнула мене. Хвилин за 10 її рука була під моєю. Яка ж вона приємна на дотик. Як шовк. Як бавовна. Бавовняний шовк. Хочу її цілувати та зробити своєю, раз і назавжди. 

Попри мій ванільний синдром, якому я не волів опиратися, я відволікся на якесь світло позаду мене. Мій погляд упав на кулон, який я залишив на приліжковій тумбі. Як тільки моя рука торкнулася руки Жасмін, амулет почав світитися, як тільки відпускав, він затухав. Магія якась. 

Я ще кілька разів перевірив свою гіпотезу і після її підтвердження пішов до душової подивитись чи реагує кулон дівчини так само, як і мій. 

Повернувшись до кімнати на мене чекав неприємний сюрприз. Якась чорна тінь стояла над ліжком, тримаючи в руках середньовічний свічковий світильник. 

-Ти ще, в дідька, хто такий? - я швидко наблизився до нього та схопив за шиворот і вложив на підлогу. Під моїми руками борсалось щось худе та хиле. На обличчі в'язана маска. Світильник впав та загасився. Добре, що в мене в руках був мій телефон, бо я світив екраном, коли йшов до ванної, щоб не розбудити Жасмін. Але вона, схоже, спить міцно. Так як єдина її реакція на нашу сутичку була - перевернутися на інший бік та зайняти мою половину ліжка. Хоча я намагався діяти і справді доволі тихо.

Я відтягнув злодюжку на вихід з намету, затуляючи йому рота. Там притис за шию до стіни і почав свій тортурний допит. 

-Хто ти в біса такий? - перелякані очі цього милого але ошалілого співрозмовника блукали моїм обличчям. Я хотів стягнути з нього маску, коли він почав був щось говорити, але почув голос Нікуа. 

-Синку, що трапилось? - на нас навели світло ліхтаря. Сучасного, на батарейках.

-Якийсь покидьок стояв над Жасмін, доки вона спить. Хто ти такий? - я все ж таки здер його в'язану броню. Під нею ховався парубок, років 25, худий, блакитноокий. На шиї тату якимись незрозумілими ієрогліфами. 

-Шерман? - Нікуа здивовано дивився то на мене, то на хлопця. 

-Так, старцю. І справи дуже погані. 

-Ви його знаєте? - спитав я Нікуа і відпустив хлопця.

-Так, це Шерман, мій учень з Англії, але я не дуже розумію, - Нікуа перевів свій погляд з мене на хлопця. - Що ти в біса тут робиш? І навіщо пробрався до намету Максима та Жасмін? 

-Може обговоримо це все десь в більш підходящому місці? - Шерман, до речі, володів досить приємним голосом.

-Добре, ходімо до мене в намет. Не будемо привертати увагу інших. Зараз тут не варто розкидатися сліпою довірою.

Ми пішли за старцем. 

У наметі в нас склався наступний діалог. 

-Максиме, - хлопець протягнув мені руку, коли ми сиділи на підлозі біля ліжка Нікуа, - наше знайомство не задалось на перших порах. Тож давайте виправимо це. Я - Шерман, учень Нікуа. Ваша дівчина дуже гарна, до речі, але наврядчи вона зверне на мене увагу. 

Я потиснув йому руку. Наче нормальний хлопець.

-Навіщо ви пробралися до нашого намету? - вирішив я одразу з'ясувати. 

-Щоб побачити позначку та істину кулонів. 

-Це як? - але старець забрав у парубка право давати пояснення і вирішив зробити це сам.

-Синку, все дуже просто. Коли Жасмін втекла - це був сигнал, що вона відчула до тебе те, що має відчути. На пляжі вона плакала. Ми бачили, бо спостерігали за вами через камери, - на мій здивований погляд, старець додав. - Ні, ну ми ж не у середньовіччі живемо. У нас є камери відеоспостереження на острові та пляжі, щоб знати, якщо хтось до нас прибув. Але тебе, Шермане, я не побачив на камерах.