Чаптер 18. День перший, манускрипт (продовження)

Максим.

Дозволь мені продовжити розповідь від себе, любий читачу. Бо ця льодяна фурія не бачила себе зі сторони під час певних кумедних сцен. А я дуже хочу, щоб ти це зацінив.

Коли старець наголосив на тому, що манускрипт тут таки є, наша квіточка спалахнула всередині, проте знаків не подала.

-Старцю, я чесно вам скажу, що я взагалі нічого не розумію, - почала Жасмін. - Ви кажете, що ми - напророкована для цього острова пара, що має силою справжнього кохання врятувати місцеву флору та фауну від неминучої загибелі під вулканічною лавою, - вона схрестила руки на грудях, перенесла вагу свого гарненького тіла на стіл, що стояв неподалік, та повела далі. - Але в мене декілька питань до вас є.

Невеличка пауза.

-Задавай, донько. 

-Та ви ж знову скажете, що "про все згодом", - трохи засмучено наголосила дівчина.

-Скажу, якщо буде така потреба, - старець присів на спинку крісла, що стояло неподалік від Жасмін. - Послухай, - він злегка посміхнувся. - Я розумію твій стан. Сам колись переживав те ж саме. Сам колись тут опинився і був у шоці від побаченого та почутого на кожному кроці. Але людська психіка - річ адаптивна. Тому, інформацію краще подавати поступово. По-перше, так буде легше засвоїти та зрозуміти, що відбувається і чому, а, по-друге, пророцтво складене дуже мудро і саме говорить так зробити. Але ти можеш спробувати спитати все, що тебе цікавить. Та, на жаль, у нас обмаль часу. Давайте ви до мене завтра зайдете і ми поговоримо, добре?

Очі старця стрибали з мене на дівчину.

-Добре, - сказали ми в один голос.

Мін-Мін та Лінь все ще не докінця відійшли від шоку схожості Жасмін та Крістіанни. Їхні погляди намагалися непомітно порівняти риси обличчя живої та намальованої версій Айсберга.

Старець розкрив манускрипт. 

-Вдягніть кулони, - погляд дівчини з-під вій прискав отрутним скептицизмом. Але вона все одно почала вдягати його. Та, на жаль, її кулон, на відміну від мого, був не таким піддатливим. Жасмін намагалася впоратись сама, та куди там. Само-самочка. Я зловив на собі сором'язливий, але злий погляд, який ця гарнюня кинула спочатку на мій кулон, що вже висів на мені, а потім на моє обличчя. Далі вона забрала руки з-за своєї шийки і почала роздивлятися золотисту конструкцію свого амулета.

-Старцю, - пролунав її ніжний голосок крізь всю кімнату. - А чому в Максима підвіска з іншою застібкою, а в мене оно ціла схема? Вони хіба не мають бути однакові. Це ж символ вічного кохання.

-Саме так, вічне кохання між двома різними світами. Сильним, мужнім, незалежним, сміливим, войовничим, - старець кинув швидкий погляд на мій кулончик. - Та ніжним, благородним, чистим, натхненним та сповненим краси і жіночності.

"Краса та жіночність" підібгала лівий куточок своїх вуст вгору та спитала далі.

-Нічого не зрозуміла, але дуже цікаво. Дякую за пояснення! - Старець посміхнувся. - Дівчат, може хтось з вас допомогти, будь ласка? - дівчина простягнула їм кулон, але ті відсахнулись. - Що таке?

-Не можна, донько.

-Тобто? - я вже здогадався в чому річ і ледь стримував посмішку, аби не видати себе. - Чому не можна?

-Тому що кулон - символ кохання. Можливо, в цій кімнаті нікого і не було вже багато років, окрім мене. Ну, і старійшини. Але вони тут були лише раз. Проте, про пророцтво знають всі. У місцевому шкільному шатрі цьому навчають змалечку. А нових вводять в курс подій якомога раніше.

-То може ви введете і мене? В курс подій? 

-Кулон зможе застібнути лише кохання. Тобто, якби ти ще не зустріла свого чоловіка, ти би змогла його застібнути, але після - лише він може це зробити. У тебе не виходитиме до шлюбу, - язик дівчини внутрішньо почав досліджувати бокові зуби. - Будь-хто інший не має права торкатися реліквії, бо вона вважається святою, того дівчата відсахнулись.

-Чому в Максима легша конструкція кулона? У нього не щире кохання, чи що? Могли б товстий реперьский ланцюг на нього почепити, - не заспокоювалась ця фурія. 

-У нього така сама застібка, як у тебе. Лише розмір інший. Просто він прийняв свої почуття, довіряє собі, а ти - сумніваєшся. Мені здається, що ти взагалі не певна чи це не галюцинації в тебе.

-Охх, якби ж ви були лише моєю галюцинацією, старцю, я була б куди спокійніша. - Я стояв, обпершись стегнами на стіл. Жасмін обвела своїми оченятами правий кут кімнати. Потім подивилась на мене. Як дитина ображена. І підійшла трохи ближче. 

-Зможеш допомогти, будь ласка? - Усі посміхалися, і я теж. 

-Стійте, - Нікуа раптово зупинив нас. - Поіменно треба.

-Що? Це як? - Жасмін запанікувала.

-Назви його ім'я.

-Навіщо?

-Пророцтво. Тільки обличчям до нього. І повторюй за мною, - старець в окулярах на очах почав водити пальцем по потертій поверхні манускрипта.

-Охх, добре, гаразд, - переді мною з'явилась пара шоколадних очей. 

-Коханий, - почав старець.

-Кох..., що? Але він мені не Коханий!

-Може не будемо сперечатися з божественною мудрістю? - не міг я її не вколоти.

Жасмін підняла очі вгору і, звертаючись до Нього, сказала:

-І під чим Ти був, коли то вигадував, - голосно зіткнувшись, продовжила. - Добре, Коханий - від таких акцентів на звертаннях порчі наводяться на 10 поколінь вперед. - Давайте продовжимо. Господи, чим я займаюся, взагалі?

Нікуа продовжив:

-Коханий!

Жасмін повторює за старцем. 

-Коханий!

-Донько, дивись Максиму в очі. Тут дуже важливий духовний контакт. А очі - дзеркало душі.

-Я в дзеркалах не відображаюсь, - язва.

-Треба торкнутись один одного, - старець уважно водить по лініях тексту, я задивився в очі цієї квіточки. Вона теж уже не відводить погляд.

Але, її наступне зауваження вивело нас знову в реальність.

-У мене зараз лінзи випадуть, - неочікувано голос пролунав мені в Обличчя. 

-Ти в лінзах? - спитав я.