Чаптер 17. Замок, манускрипт, клинопис

Мін-Мін.

Ми з Лінь думали, що будемо слухати вже відому для нас історію, але деталі з родимою плямою відкрились сьогодні вперше не лише для Жасмін з Максимом. 

Коли дівчина спитала про човен, мене це здивувало. 

-Завтра зранку зможеш отримати човен, весла та харчів у дорогу, - спокійно відповів старець, ніби знав, що так буде. - Але перед цим дозвольте ознайомити вас із манускриптом. Мін-Мін та Лінь, дівчатка, підійдіть до мене, будь ласка, якраз тут мені і потрібна ваша допомога  

Ми підвелися та попрямували до старця. За його спиною була кам'яна стіна, нічим непримітна. Але за нею ховалася окрема кімната. Він встав та повернувся до стіни.

-Діти, - звернувся старець до наших гостей. - Ви теж підійдіть до мене, будь ласка.

Жасмін та Максим встали і підійшли до нас. 

-Бачите цю стіну? Чи помічаєте щось надзвичайне?

"Молодята" переглянулись. Німе питання "А ми маємо помічати щось надзвичайне?" саме читалося в їхніх очах.

Нікуа зрозумів це та продовжив:

-Бачите ось цю поличку? - на стіні висіла гранітова поличка, на ній стояли книжки. Нікуа вийняв 3 книжки посередині і нам відкрився замок з доріжкою крізь лабіринт. Проте ключа до нього там не було.

-О, вам би тут квест влаштувати, старцю, бізнес був би прибутковим. На пляжі атракціони побудувати, тут гра на виживання: відкрий замок, до якого немає ключа, інакше помреш. Досить привабливо, - Жасмін, коли Боженька тебе створював, у світі стався дефіцит сарказму, бо все тобі передалось.

-Донько, почекай трохи. Зараз усе побачиш. 

-Чесно? Мені вже лячно, що ж я там такого побачу, - старець почав нишпорити по кишенях.

Ми з Лінь та Максом тихенько посміхалися з реплік Жасмін. Ох і смішна ж вона вже.

-А, ось він, знайшов, - Нікуа передав мені камінець. 

-Ви ж раніше туди заходили? Чи там зараз буде сплячий дракон, якому в жертву треба принести невинну принцесу з родимою плямою? - Жасмін не вгамовувалась. Я почала проводити шматочком аметисту по доріжці лабіринту.

-Заходили, донько, просто відкрити мають жіночі руки.

За дверима почувся якийсь звук. Голосно відкрилася перша пара замків. 

-Ще 6, - зазначив старець. 

-Скільки? - перепитала східна вередлива красуня. - Щось напряжно якось. Я піду подихаю, - Жасмін тільки хотіла крок зробити, як Максим різко, але ніжно притягнув її за руку назад, що вона трохи перечепилася ногами та впала на нього, і вже не відпускав, додавши:

-Ми маємо бути тут, не хвилюйся, все ж добре, - чоловік обійняв її за талію.

-Да? Це поки двері зачинені. Зараз розбурхаєм якесь стародавнє зло, перетворимось на хоббітів і всьо, прощавай адекватне життя.. хоча, схоже на все, воно мене покинуло ще в Києві, - Жасмін схрестила руки на грудях та стала мовчки (вона так уміє?) дивитися і чекати доки ми відкриємо двері.

Я поворот за поворотом блукала стежками лабіринту, і це було доволі легко до третього замка. 

-Ти пам'ятаєш, Мін-Мін, що буде тепер? Шляхи змінюватимуть твою траекторію, - стежинки почали неочікувано перекриватися затворами, які висувалися з різних боків на шляху до виходу з лабіринту.

-Може завтра продовжимо, 3 - сьогодні, 4 - завтра? Бог же ж любить Троїцю? От ми і зробимо так на Його славу, - ми всі разом скептично глянули на Жасмін. - Я просто так сказала, раптом би тут хтось погодився, - дівчина відійшла від Максима та підійшла до старовинного, пустого акваріума. Чоловік провів її поглядом.

У скляній коробці вже кілька сот років не було нічого живого, проте камінці, декор ми туди засипали, знайдені на острові. А тримати тварин в неволі - проти наших традицій. І, звісно ж, Жасмін і про це спитає:

-Старцю, - Нікуа обернувся на неї, відволікшись від мене. - А чому тут немає рибок? - Він підійшов до Жасмін. - Їх іноді заводять, в акваріумах. Не те щоб це було там якимось звичаєнним звичаєм, проте в нас так роблять.

Чоловік слухав її, нагнувши голову в бік та злегка піднявши брови.

-Я знаю, донько, я був "серед ваших", - акцент на "ваших" змусив дівчину глянути на старця та відповісти взаємністю на його посмішку. - Це проти традицій острова. Тварини - вільні істоти. Ми не тримаємо та не ловимо їх насильно.

-Як Грегорі? Він тут випадково, наскільки я знаю. Лабрадор.

-Так, він зі своєю родиною потрапив до нас випадково, - Жасмін зіщурилась.

-Добре, що вони тварини, бо ви б тоді могли не допомогти, зважаючи на їхню "дорослість", - вколола дівчина. Тут я з нею погоджуюсь, сама не люблю цю традицію.

Але, це все іде з історії. 

Максим підійшов до них:

-Нікуа, скажіть, чому цей острів називається на честь Праведної Матері, якщо чорні пазурі за легендою були пов'язані з Богом?

-Праведна Матір - це роль Крістіанни. Вона вважається проводницею між двох світів: земним та світлим. Ми віримо в те, що вона була святою, бо була прямим нащадком чорних пазурів та шумерів.

-То ви вірите і в Праведну Матір, і в Бога? - спитала Жасмін.

-Так, в обох. Ми віримо в те, що ми всі - діти Бога. Проте, Праведна Матір - його улюблена дочка.

-Що з нею сталось? Вона померла своєю смертю? - дівчині ставало все цікавіше і цікавіше, не дивлячись на її скептицизм.

-Про все згодом, - старець знову мило посміхнувся. Жасмін підібгала незадоволено губи. 

-Ви казали, що один із нас має якось змінитися. А як саме? - Максим почав свій наплив питань. Чоловік склав руки на боках та уважно подивився на старця. Нікуа не поспішав з відповіддю, бо і не міг відкрити їм усі карти ось так от одразу, проте було дещо, що знати їм уже можна.

-У тобі генетично закладений певний код, який має прокинутись за певних кліматичних умов. Ти змінишся: можливо, колір очей, можливо, волосся, але станеш більш близьким за зовнішністю до свого пращура. 

Мама мія.

-Можливо, ви знаєте хто цей пращур? 

-Про все згодом.