Чаптер 14. День перший, сцена 3, дубль 1: заперечення

Максим.

Вона сиділа поруч зі мною. Відчуваю бажання доторкнутися до неї, але не піддаюсь. Заморозить знов. Треба потихеньку.

Цікаво вона реагує на кров, до речі. 

І цікаві мені також були її погляди щодо "правила першого самця". Теж вважаю, що це все вигадки, до того ж сама наука підтверджує наявність фікції у гіпотезі.

-Погоджуюсь, на дворі 21 століття. Це вже не актуально. Проте, якщо людина обирає свідомо не спати до весілля ні з ким, це її вибір, і в ньому теж є плюси.

Вона ковтнула чай. 

Мені подобається за нею доглядати.

Її погляд впав на стіл, де я залишив телефон, доки брав звідти солодощі і вона спитала:

-Ти, до речі, перевіряв телефон? Він добре працює?

-Він працює лише тут, картка нова, стара зіпсувалася, мабуть, - Жасмін трохи поникла.

-Цікаво, як довго нам доведеться пробути тут? Хочеться повернутися до свого звичного життя, друзів та рідних. Роботи, - вона засмучується.

-Мені теж, проте, я так подумав. Може, ми тут і не випадково. У цьому може бути якийсь сенс. Нас сюди принесло море, скільки ми були у відключці? Приблизно 12 годин, а скільки ми були у воді з цих 12 годин? Невідомо. Дивно, що ми, взагалі, живі, - у мене зачесалась рука, на що я відреагував. - Я пам'ятаю, що коли крило літака горіло, ми були над водою, я визирав у вікно. Островів не було видно. Жодного. То це зайняло певний час, доки ми дісталися берегів цього острова, - я провів рукою по волоссю. - До речі, дякую, що розбудила мене. Можливо, я би там так і не прокинувся.

-Я не могла не допомогти, - знов ковток чаю. Не дивиться на мене. - Ти ще щось пам'ятаєш? Бо я відключилась якраз на місці загоряння крила, а точніше, як стюардеса пішла від нас, побачивши той пейзаж, - але тут шоколадний погляд знов спробував викликати в мене приступ діабету 10 ступеня своїм передозуванням, Господи, прости! Яке ж у неї солодке личко. - А що далі було, після того?

Я згадав, як намагався її розбудити, облив трохи водою, штурхав, прискав на неї антисептиком. Дії були спрямовані на благо, проте я вирішив усе це поєднати в три слова:

-Намагався тебе розбудити, - вона все ще уважно на мене дивилася. - Але ти та ще спляча Снігова Королева.

-Наскільки я пам'ятаю, сплячою була Красуня, а не Снігова Королева. Дивно, що не сплячий айсберг, - не у твоєму випадку, Бурулько. Вона скривилась, невдоволено піднявши лівий куточок губ. Викликає мене на поєдинок сперечання. Що ж, виклик прийнято.

-Хіба Снігова Королева - не красуня? - я трохи наблизився до неї, але не занадто, щоб вона не втекла з остраху в душ. Щось було в ній дитяче, наївне. Чи, може, просто прикидається. У мене були жінки, що грали з себе те, чого не представляють насправді. Аби тільки здатися беззахисними, а потім розкривалася їхня сутність, і я розумів, що участь цієї людини в моєму житті ненадовго. - Як я бачу, вона навіть більше, ніж красуня, - мій погляд бігав від її очей до губ.

Раптом бажання спробувати її вуста пробиває мене, я розумію, що сперечатися з самим собою через це неможливо, та я й не хочу. Лише якісь 10 см відділяють нас одне від одного. 

Наближусь - втече. Чи ні? Може перевірити? Кров скоро зварить усі мої нутрощі, настільки сильно вона скипіла. Скоріше за все мій погляд почав темнішати від сили збудження, яке Жасмін в мені викликає, бо я не бачив уже нічого, окрім неї. Лише вона. Лише її хочу. 

Два дні - і така шалена тяга. Зі мною такого ще не було. У мене кожен крок виважений.

Але тут усе, що хочеться зважити - це її тіло своїм. Усе. Сила пристрасті бере гору, та я вже ладен втратити контроль над собою. Відпустити розум, логіку, раціональність.

Захоче втекти? Не відпущу!

Чи це кохання? Не знаю! Ще рано про це говорити.

Та чи маю я бажання закохатися в неї? Так. 

Чому? Не знаю!

Я міг би усе звалити на те, що ми одні на незвіданому нами острові, і я трохи одичав, але ми тут лише другий день, і той неповний. Тож, це відразу ж відпадає.

Ми мовчимо. Просто дивимось одне на одного. І я готовий зробити те, про що мій мозок склав сценарій ще вчора, але вона відвела погляд.

Айсберг! Точно Айсберг! Очі - вогонь, що запалили в мені бажання, а її мозок, - який послав імпульс м'язам шиї, і ті відвернули її від мене - це просто Льодовитий центр чоловічих страждань.

Ну нащо так обламувати.

Наступного разу я не вагатимусь. Обіцяю! Навіть якщо захоче втекти, триматиму. Це ж не гвалтування. Наче. 

Якщо вже занадто брикатиметься, то відпущу цей... Лід.

Тут до нас заходить Старець Нікуа.

-Діти, дозволите? - я небажано відірвав свій погляд від неї, бо продовжив нахабно вивчати її профіль та волосся, коли вона знов мене відморозила. Нікуа заглядав з-за входу до нашого намету. Жасмін трохи оживилася. Видно, нудота в неї вже минула.

-Так, старцю, проходьте, - махнула вона до нього рукою та відставила чашку на приліжкову тумбу.

-Донько, мені Мін-Мін тільки-но розказала про тебе. Як ти? Я одразу ж прийшов, - Старець Нікуа підійшов до ліжка, оглянув усе довкола та взяв стілець, що стояв неподалік і підсунув його ближче до нас. Сів і повів далі: - Ти втратила свідомість?

-Так, я на пляж як відійшла, зайшла трошки у воду, на мілину, потім дивлюсь якась мушля гарна на дні лежить. Ну, я і подумала взяти, але вона була гостра, і я і порізалась нею. Потім голова запаморочилась, стало трохи водити, потемнішало в очах, я почала виходити на берег, і потім темінь. Нічого не пам'ятаю. Далі прокинулась в медичному шатрі. Від льоду, - на останньому слові вона зробила особливий акцент.

-Тебе більше нічого не пробуджувало, - я вирішив додати трохи від себе. - Ми спочатку водою намагалися, ще на пляжі, потім уже спиртом лікарі, а коли я побачив холодильну камеру, то мені спало на думку, що лід може допомогти. Я не помилився.

Старець Нікуа увесь цей час уважно нас слухав.

-На пляжі був ще хтось, окрім тебе? - спитав він.