Чаптер 13. День перший, сцена 2, дубль 1: заперечення

Максим.

Вона лежала на піску. Без свідомості. Я підбіг так швидко, наче в мене виросли крила. Волосся прикривало її обличчя, губи були міцно піджаті, волосся мокре як і вона сама. 

Невже, дійсно, лактозу десь не догледіли і тепер у неї ось така от реакція?

-Жасмін? Жасмін? - я швидко сів біля її обличчя. Похлопав легенько по щічкам. Нічого. Обличчя вже підсохло на сонці, тож я знову облив її морською водою. Теж нічого.

-У вас точно не було ні в чому лактози? - питаю я в Мін-Мін, уже беручи Жасмін на руки. Дівчина підбігла разом зі мною.

-Точно, в нас немає корів та кіз. Молоко іноді завозять, але малими порціями, бо лише 10 - 15% місцевого населення переносять лактозу, - вона струсила пісок з плеч дівчини. - Усе інше - суто рослинна основа: кокос, соя, банан.

-Відведеш нас до медичного шатру? Це може бути щось серйозне. І чому ми лише вчора не пішли не показали її скроню?

-Її оглянули ж! - здивовано закричала Мін-Мін, але потім піджала губу.

-Як? Нікуа сказав, що ви дорослих не чіпаєте, доки ті не придуть до тями, - я уважно подивився на підлітка, вона злякано на мене кліпала очима. Одразу видно, бовкнула зайвого. Але з цим розберемося згодом.

Ми вже бігли до шатера, тож я вирішив, що спитаю все в Старця. Що за безлад тут узагалі коїться?!

Вона хоча б дихала.

Я як мокру побачив, то подумав, шо втопилася з горя. 

Лікарі сказали покласти її на кушетку. До речі, кушетка доволі така наворочена, сучасна та м'яка. Це було видно по тому, як матрас прогнувся під Жасмін. Шкода, що той матрас - не я.

Так, Максим, дівчині погано. Візьми себе в руки.

Але ж, до дідька гарна! Треба було вночі хоча б поцілувати куди-небудь.

Лікарі забігали, та коли один почав оглядати тіло, помітив порізаний палець. На ньому засохша кров доріжкою сягала аж зап'ястя. Вони його обробили антисептичними засобами, проте вона до тями так і не прийшла. Вода не допомагала, нашатирний спирт, який теж виявився в наявності, так само не допоміг.

Я кинув погляд на холодильну камеру та сказав, що стояла неподалік від кушетки:

-Лід! Спробуйте його, - сам здивувався гучності свого голосу, але я дуже нервувався.

- У нас там кров донорська. Лід на кухні тримаємо, - осяяла мене радічною новиною медсестра.

-Оу шіт, - вилаявся я та побіг на кухню. Дорогою зрозумів наскільки мені не байдужий її стан. Сподіваюся, що з нею нічого серйозного не трапилось.

Лід я знайшов швидко і побіг назад. Довго не думаючи, приклав до верхнього передпліччя та шиї дівчини. Вона здригнулась та різко відкрила очі. Подивилась на всіх нас здивовано. Її ледь гучний голос переривисто почав з нами розмовляти:

-О, ні... Тіль... тільки не кажіть, щщ-щщо я втратила ..... с-с-с-свідомість! Я п-п-порізалась? - вона подивилась на пальця, що трохи знову трохи кровоточив від контакту з антисептичною рідиною, бо хтось його не заклеїв таки, і я побачив як вона вирішила повернутись у свій "солодкий та безтурботний сон".

Е, ні, люба. Ти мені надто сильно подобаєшся, тож давай назад.

Розряд! Льодом! Нехай і так, завжди мріяв це сказати. Нехай і в книжці, бо там я лише так подумав, але окей, але добре.

Вона відкрила очі знову та відсунулась від мене.

Точно Айсберг, вода не бере, спирт не бере, а їй подібне - бере.

Прийшла до тями вже остаточно.

-Голова іде обертом? - почав допит світило медицини.

-Ні, - вона ковтнула тяжко. - Тільки... тільки трохи нудить. І скроня болить. Пече, - лікар-чоловік подивився на її скроню, взявши обома руками її миле личко. 

Хотів сказати: "Ее, алло, це моє!".

Але, то просто лікар. Та і вона знов вжалить. Але згодом-таки я це компенсую.

Все одно спить вона зі мною. Навіть якщо і дійсно поки лише спить.

-То просто вода морська потрапила. Не страшно. Рана поки ще не дуже добре затягнулась, - він помазав її антисептичним засобом, а потім намастив кремом. - Нудота якщо не спаде за 15-30 хвилин, то потім знову до мене. У вас є на щось алергія?

-Непереносимість лактози, але я свідомість зазвичай не втрачаю через це, - Жасмін злегка поморщила носа. Запах тут і справді надто спиртований. - Це через поріз на пальці.

-На пальці? - перепитав лікар. - Чи просто загальний страх крові?

-Ні, лише якщо з пальця. З вени...... або там... не знаю.... з ноги - усе добре. А з пальця - нудить і втрачаю свідомість.

-Цікаво, і давно у вас так? - продовжив допит лікар.

-Десь з 6 місяців від народження, - і мені теж дуже цікаво.

-Добре, - чоловік у білому халаті простягнув Жасмін блістер з пігулками. - Тримайте. Це вітаміни для мозку. Та й від стресу. Там на сім днів. За сім днів знов до мене. Вітаміни приймайте після їжі, 1 раз на день. Як нудота і головний біль пройдуть - прийміть душ, не холодний і не гарячий. Ледь теплий. Але недовго. Хвилин 10 максимум, бо слабкість може повернутися і ви втратите свідомість прямо у ванній, а це в рази небезпечніше, аніж падати на м'який пісок. І з'їжте чогось солодкого прямо зараз.

-Окей, дякую, - вона підвелась.

-Ви йти можете, може нехай вас проведуть? - запитала медсестра, що стояла поруч із лікарем.

-А? - Жасмін різко повернула голову, та схоже в неї потемнішало в очах, і вона похитнулась.

-Я допоможу, - сказав я і взяв її на руки. 

Жасмін.

Мене занесли в шатер. У наш шатер. Поклали на ліжко.

-Я мокра, треба в душ, - я хотіла пдвестися, але слабкість полонила моє тіло. Максим почав мене вкладати і сказав:

-Нічого, я бачив біля кухні пральню, там була нова білизна, запакована. Я думаю, нам виділять усе необхідне, якщо ти його трохи намочиш. Тобі треба відпочити, - він сів поруч. - Ти правда з дитинства так сильно боїшся крові?

Я присіла та обперлася на спинку ліжка. Вона була такою м'якою, не хотілося нікуди бігти. Максим знову хотів, щоб я лягла, проте я заперечила: