Чаптер 11. Пробудження, та не лише ранкове. Дійові особи: Макс та Жасмін

Максим.

Уже був ранок. 5 година. М'яка, маленька, ніжна ручка переплелася своїми гладенькими пальчиками з моєю. 

Я відкрив очі, вдихаючи запах її шовковистих локонів. Я би задихнувся в них без вагань. Вона лежала спиною до мене. Ми притискалися одне до одного максимально близько, ризиковано близько.

Та.. бажано близько?

Бажана мною? Але чи бажаний я?

Я ніколи не був голодним до жінок. У мене завжди їх було вдосталь, бо десь грали мої гроші, десь моя зовнішність, яку я успадкував від своїх батьків. Вони, до речі, славились красою у наших краях.

А тут, наче, є спрага, голод. І я не певен, що захочу втамувати його лише раз.

Я обіймав її, відчуваючи її пальці у своїх. Хочу забрати її і сховати від усього світу.

Інша моя рука була під її головою. Цікаво, чи скоро прокинеться? Уся ковдра під нею і між її ніжок. Хотів би я бути цією ковдрою. Щось я сам до себе посміхаюсь. 

Так хочеться її торкнутись ще десь, але тоді вона прокинеться, і магія закінчиться. Тоді я не зможу стискати її маленьку ручку. Гладити її м'якеньку долоньку. Відчувати її голівку на собі. Най тільки на руках. Але це поки що! 

І це все лише за одну добу мене так пробрало? 

У мене такого ще не було. Стосунки зазвичай у мене зав'язувались або серед знайомих жінок, або поспілкуватись хоча б трохи, але завжди виважено. Не люблю я випадкових зустрічей, one night stand і так далі. Серед моїх це безглуздо. Втрата часу. 

Я, як і мої друзі та кузени, завжди надавав перевагу стабільності. Краще вже бути в стосунках та мати здорову і постійну партнерку, та нічого не підхопити за ніч бурхливого сексу від людини, яку я потім ніколи не побачу. Звісно, я досвічений чоловік. У мене було багато жінок. Але, чи хочу я щоб вони були знов? 

Що за думки, Боже? Я дорослий чоловік. Звісно, хочу!

Чи ні?

Згадую вчорашній вечір.

Ніколи не думав, що хтось може не захотіти лягти зі мною в ліжко, бо просто... Боїться?

Я сам пішов питати вчора ввечері про матрас та ковдри, або ще щось можливе. Натрапив на кілька місцян, ті наголосили, що нічого такого а ні в них, а ні взагалі в когось я не знайду, бо в них тимчасове перенаселення. Того ми і спали вдвох, під одною ковдрою. Я думав поспати в кріслі. Проте, лежачи я не вміщався, а якщо вночі впаду з нього - прокинеться Жасмін. А в неї он яка подряпина, та і знервована вона. Їй потрібно відпочити. Ні, краще вже було поруч із нею. Та і замків тут не було, а присутність того пришелепкуватого "Донжуана" в одному Всесвіті з нею мене дратувала. 

Хоча, спати з цим янголятком мені сподобалось. Спочатку вона трохи говорила уві сні. Українською. Говорила нерозбірливо, до батька щось, до дідуся і бабусі чи прабабусі, як я зрозумів. Потім почала хникати, і мені одразу ж закортіло її заспокоїти.

Щось жувала наче уві сні. Це було смішно і дуже мило.

 Звісно, вона забрала в мене ковдру, я навіть і не сумнівався в тому, коли побачив, що на ліжку лише одна. Раніше з іншими мене це дратувало, а тут... Сподобалось. 

Зазвичай, коли в мене стосунки були, то в нас були різні ковдри з партнерками. А тут ось і на тобі. Майже усю ніч лежав, мерз. І милувався цією східною, неземною красою. Лише коли вона, повністю заснувши, вже перестала представляти для мене Безпеку переохолодження від свого Крижаного.... А може і не крижаного, он як вона сумує за батьками. І домівкою... 

І образилась на мене через "айсберг ".

Треба Боді сказати, що не варто так дядька підставляти. 

Добре, коли вона повністю заснула, я злегка торкнувся її волосся, провів по бровам, гладенькій шкірці підборіддя. Вона могла прокинутися, але я не міг собі в цьому відмовити.

Невже ж таки голод? Нещодавно у мене була жінка. Я тільки закінчив відносини місяць я, навіть менше. Був щасливий своїй волі. І тут на тобі.

Я просто хочу її тіло, чи я хочу її?

Губи я чіпати не ризикнув.

Увечері, доки я грався її волоссям, що розкинулось по наших подушках, її маленька ручка лягла на мою, долонею накривши моє нижнє передпліччя.

Я відчув... спокій та довіру, я не довірлива людина. От зовсім. Але...

Тут...

І потім я заснув аж до самого ранку. От тільки дивний сон прийшов до мене серед ночі.

Жасмін.

Якось я надто швидко провалилася в сон, коли він ліг поруч. Мені було тепло та спокійно. Я відчувала захист. 

Але, якщо так яскраво відчувати все це в першу хвилину, то потім усе може зійти нанівець і змінитися абсолютно протилежними почуттями. 

Я спала, раптом я побачила образ батька. Він нічого не робив, Просто сидів собі спокійно і все. Дивився на мене із сумною посмішкою. 

-Тату, я хочу до тебе, - я намагалася кричати,  але звуки перестали вироблятися моїми голосовими зв'язками. 

З моїх вуст виходила пара та хрипота, замість слів- лише скригучий біль по горлу.

-Твоя доля - бути там, де ти є, - його слова пробили мене. Я хотіла плакати, але не відчула і сльозинки на очах. 

Чому я не можу заплакати?

Точно, це ж сон! 

Я просто сплю, треба себе пробудити.

Але раптом сцена змінюється, і я бачу вже не батька, а дідуся і прабабусю, які померли наяву. Навколо зелений сад, дерева з різноманітними фруктовими плодами. 

Мої родичі виглядали молодими та свіжими. Рукою дідусь покликав мене до себе. Я підбігла до них і за мить вже була поруч.

Мені з моєю дитячою пам'яттю було незвично бачити їх молодими. Особливо прабабусю.

Вони накривали на стіл, що стояв на трав'янистому схилі під одним із солодких дерев.

Я сіла на лавку, мені налили склянку молока:

-Але, діду, мені не можна..., - стала заперечувати я.

-Тут можна все, тут у тебе немає алергії та інших хвороб, - я трохи надпила і дійсно. Нічого не відбулося, не одразу і не за мить. 

-Чому ви прийшли? - я уважно подивилася на прабабусю, але більше, щоб вивчити риси її обличчя. Мені було близько року, як вона померла. І я бачила її лише на фотографіях. Але вона була... вона була набагато гарнішою тут наяву уві сні.