Чаптер 10. Жіноче спостереження: Кохання з першого погляду чи просто травма голови?

Жасмін.

Я помітила шкірою тіла ті невгамовні бісики в очах Максима, коли Нікуа розбив усі мої надії на безхмарне найближче майбутнє. Що він там собі надумав? Ми ж ледве знайомі. Я розумію, чоловіча натура. Але, ні! Я не розумію. 

Спатиме на підлозі.

Оно з місцевими улюбленцями.

Я їх, до речі, навіть і не помітила. З лівого боку від мене блиском на сонці переливалася шерсть золотистого лабрадора. Симпатична собача морда запримітила мій погляд, голосно гавкнула та підбігла до мене. Я почесала його за вухом. Раптом, навколо нас почали бігати милі цуценята і підбігла ще одна доросла лабрадориха, проте трохи менша за розміром від голови родини. Я так розумію, це - сім'я.

- О, ви йому однозначно сподобалися, -Мін-Мін поімтила їхню симпатію, мама цуценят намагалася підсунути свою морду під мою вільну руку. А я і не пручалася. Дуже люблю тваринок. Пухнасті друзі протяжно занявчили.

- Їх двох принесла вода десь за 3 місяці до вашого. Грегорі, - Грегорі? Серйозно? Потайки здивувалась я, коли вона назвала батька зграї Грегорі, а не Гуа, чи Груа, чи Грегуа, - та Нуа, - а нє, все нормально. Діагноз підтверджено. І мені стало внутрішньо соромно за свій скептицизим. Може, дарма я так тримаю оборону? 

Хоча хто його зна? Сьогодні лише перший день нашого перебування тут, і я гадки не маю, на що мені тут чекати. І перша нічка обіцяє бути доволі цікаво.

- ...Нуа, - продовжила подруга Мін-Мін, згодом з'ясується, що її звати Лінь. - була у геть важкому стані. Ще й вагітна. Ми думали, що вона понесе мертвих, але ні, на славу імені Праведної Матері, вони всі вижили, - знову цей жест на грудях. Боже, милостивий та милосердний, я скоро вже сама почну так робити, коли вони так роблять. Але більше від страху.

- Ну, добре, час лягати спать, - нагадала Мін-Мін та відвела нас до нашого гостьового намету.

Увійшовши всередину я зомліла. Він був накритий полотнами, то я і не бачила донині, що там було всередині. По-перше, чудові квіти. Чого лише вартує букет квітів ранньої пташки, що росте якраз у вулканічних місцинах. Чи повна фруктів та цукерок триповерхова тарілка на вишуканому столі між двох крісел. Мене, до речі, трохи здивувало, що наші місцеві гайди наголосили на тому, що солодощі без молока. Звідки вони знають про мою непереносимість? Проте, не можу назвати це якоюсь серйозною зачіпкою, бо міг бути до нас прикрий випадок, і тепер вони просто перестраховуються.

Біля стіни стояло велике ліжко. Кругле під балдахіном. Софи не було, ліше крісла. 

Я так і знала. 

На підлозі. Якщо не він, то ... він. Я не хочу спати на підлозі.

Сама палатка в собі мала лише свічки. Але я бачила невеликі настінні лампи. Мабуть, що вони тут основне освітлення і дають, не рахуючи свічок. Я звернула увагу на невеличку арку з завісами. Дівчата сказали нам, що там є невеличкий душ, приставлений у вигляді додаткового намету до нашого. Проте, омивання мало виконатись згідно суворих традицій в хамуа, через що ми сюда на початку і не потрапили. У душовій є все для жіночої та чоловічої гігієни. Вбиральня за наметом. Сучасна. Тут мені навіть трохи полегшало, бо я не хотіла б сидіти над дірою та намагатись щось туди з себе скинути. Потім вона показала нам як накривати полотнами намет. Виявляється, для цього нам потрібний лише пульт. 

Раптом, до нашого намету радісно забіг Богданчик. Під час вечері я його бачила. Але він був зайнятий своїми справа з Маруа та іншими дітками, тож йому явно було не до нас. Лише Максим до нього одного разу підійшов, коли той перечепився і ледь не заплакав. І вони трохи поговорили. Я кидала непомітні погляди в їхню сторону, проте намагалась виглядати незацікавленою. Не хочу, щоб він подумав, що подобається мені. О так одразу ж і швидко. Але, як, насправді ж думаю я? О так одразу і швидко? Хіба так буває? Може, тут просто повітря, якесь особливе? Афродизіачне? 

- Макс, я спати. Нам обіцяли щось почитати на ніч, - малий обійняв Макса... Максима. - Добраніч.

Потім він повернувся до мене:

- Добраніч, - я посміхнулась та кивнула.

- Добраніч!

-Нічого вона не айсберг, - кинув він у бік Максима українською мовою і вибіг з намету. Дякую Богданчик, розкрив мені цього агента льодів

Той трохи зблід. Я скинула брови.

Дівчатка ще хвилинку з нами побули та потім вийшли. Полотна вже були накриті. І як тільки вони за поріг, тут почалось... нашою, рідною, солов'їною:

- З біса це я айсберг? - агресивно випалила я в бік готового да моїх нападків чоловіка.

- У тебе холодний погляд, - він був спокійним. А я - ні. Бісить. Моя східна кров кипіла від такого нахабства.

- Який є. Це ви айсберг! 

- То може розтопиш мене своєю запальністю? Он як ти кип'ятишся просто зараз, - він нагло посміхнувся та грайливо заграв очима.

Скажене чи що?

Що за турецький серіал?

Одійди од мене. Ну будь ласочка.

Я закотила очі і пішла до ліжка.

- Якщо я асйберг, спіть тоді на підлозі, щоб я вас не відморозила. І я попрямувала розстилати ліжко. 

- Тут немає додаткових матрасів, - озирнувшись навколо, додав він.

- Як немає? Може в шафі є, - я підійшла до дверцят шафи зі світлого дерева. Відкрила та завмерла, там було купа одягу, жіночого, літнього, традиційного та сучасного і також... нічного. З нічного нічого пристойного, чесно кажучи. То я ледь не забула як дихати. І в чому мені спати тепер, коли в кімнаті сторонній чоловік. 

Він відкрив сусідні дверцята. Там був чоловічий одяг. Я пішла з намету сама, прямуючи до Нікуа. Якраз побачила його на вулиці:

- Старцю, - він зупинився, - у вас є якийсь матрас, щоб Максим зміг лягти на підлозі, бо нам не дуже комфортно буде спати разом. Ми, все ж таки, чужі люди одне одному?

- А да, ви ж ще чужі.

- Тобто ще? 

- Дитино, я не можу нічого казати. Сама розумієш. І матрасів дійсно немає, бо в нас ніхто тут не спить на підлозі. А в ліжках матраси вроблені всередину.